– Зрозуміло, – Мар’яна оцінила ситуацію, і наказала:

– Текла, Тодось – довбайте катер, відволікайте піпідрасів.

Вона здогадалася, що збирається зробити Семен. Здогадалася, щойно помітила, що в першої групи мобільна броня була однотипна, як за шаблоном… немов у війську. Хоч вони й постаралися зняти усі можливі деталі, за якими їхню приналежність можна було б упізнати, але Семена обдурити їм не вдалося. Та й Мар’яну, звісно, також. Не з її досвідом.

Мар’яна перевела погляд на дірян. В тих броня була найрізноманітніша, в багатьох взагалі зібрана з різних частин. І досить стара. В цій компанії вирізнявся один, який хизувався новенькою бронею усамського виробництва, і саме на нього Мар’яна й звернула увагу.

Діапазони усамських скафандрів та бойової броні були їй відомі ще з часів Альтаїрської операції, і вона була певна – усамці відтоді так і не змінили їх. Обравши потрібний канал, Мар’яна на блатній говірці, яка ходила в ГС та Конгресі, звернулася прямо до цього красунчика, небезпідставно вирішивши, що в дірян людина в найкращій броні – обов’язково ватажок:

– Слиш, батире, побазарити треба.

– Чо? – одразу ж відгукнувся він тією ж мовою. – Звідки в тебе доступ?

– Звідки, звідки. З кибитки, – Мар’яна краєм ока стежила за потоком даних від Семена. Той завзято займався своєю справою за широкою броньованою спиною Василя, а Василь, незважаючи на влучення з бластерів, продовжував стояти та відстрілюватися з голковика одиночними. З лівого флангу його підтримував Влад.

Вона припустила, скільки Семенові потрібно часу, і повела світську бесіду далі:

– Батире, справа є.

– Еге, лут собі захапати хочеш, – «красунчик» демонстративно змінив батарею на бластері, випхався з-за борту тачанки та стрельнув у бік Василя, мабуть, вирішив, що то він – головний. Тому як у найважчій та найкращій броні. Василь відмахнувся від пострілу, як від мухи.

– Ми перші їх знайшли, – всміхнулася Мар’яна. – Це наш лут і наші фраєри. Але для тебе є хороша новина, батире: бабоси нам не треба.

– Не пойняв? – «батир», втім, опустив бластер. – А чо треба?

– Ночви та козли на них.

– Так не піде, – «батир» покрутив головою, зблиснувши шоломом, одразу ж отримав по шолому з бластера і сховався під крило тачанки. – Командор без доказухи бабосів не відвалить.

– Може, і відвалить. До того ж ти свою тачанку грохнув – походу, доліталася… То хоча б забереш катер цих довбнів. Якщо, звісно, правильно вибереш сторону до того, як ми цей катер розвіємо на порох.

Семен відсигналив, що майже закінчив.

Одразу ж прийшло повідомлення від Явдохи: «п’ять хвилин напоготові».

– Коротше, рішай давай. Нам нема різниці, мочити лише цих, чи вас разом із ними.

На підтвердження її слів Тодось стрельнув по тачанці з гранатомета, в тачанки відірвало крило разом із стабілізатором та гравіткою, уламки злетіли вгору метрів на двадцять.