– Ти в нас пілот чи хто? Вручну піднімай, – гримнула Мар’яна. – Касю, дуй в технічку. Василю, Тодосе – до нас, тут цілковита жопа.
Василь мовчки нахилився над складеними посеред рубки полоненими та трьома рухами приклеїв їх до підлоги залишками «павутинки». Потім розвернувся та пішов назовні. Явдоха сплюнула, накинула станери на перев’язь, залізла в пілотський ложемент. Він був стандартного розміру, і підігнати його під свої габарити вона б ніяк не зуміла – для міні-хоривчан в Республіці виробляли спеціальні ложементи. На замовлення.
– Добре, як назвавсь соєю – то лізь у молотарку, – вона вийняла зі свого шолома контактний парний роз’єм та ввіпхала половинку в пілотський пульт.
Корабель козликів був побудований в Республіці Альфабета, про що свідчили особливості внутрішнього облаштування та дизайн, а також клейма найвідомішої тамтешньої верфі – Проксима-2. Явдоха заздрісно зітхнула: такий кораблик – мрія будь-якого пілота. Невеликий розмір – і неймовірна продуктивність, висока швидкість, міцна броня… альфабетанці були найкращими кораблебудівниками в населеній Галактиці. І, звісно, вони не могли не передбачити можливість загибелі штінта та псування корабельного сервера. Аварійну незалежну систему керування про такий випадок намагалися зробити усі галактичні виробники кораблів. Різниця була лише в її ефективності та якості. Явдоха сподівалася, що в альфабетанського корабля ця система буде достатньо якісною.
Роз’єм пискнув, і на візорі Явдохи загорівся зелений вогник встановленого контакту. Отже, аварійне керування працює. А тут і від’їхала сенсорна панель, відкрився аварійний пульт. Явдоха викликала контекстне меню, і ледве не закричала на радощах: пароль був не потрібний. Звичайний пілотський роз’єм дав необхідний доступ. В будь-якого пілота був такий парний роз’єм, кодований його біометрією та номером пілотської ліцензії (якщо вона, звісно, була підтверджена відповідно до загальногалактичних стандартів), і аварійне керування будь-якого більш-менш сучасного корабля, навіть виробленого в Усамській Порті, приймало його. Але якщо корабель був військовим чи розвідувальним, то доступ до його аварійних систем міг отримати далеко не кожний пілот… І цього Явдоха якраз побоювалася. На щастя – даремно. Чи то кораблик від початку був комерційним, чи то її ліцензії колишнього військового пілота було достатньо, але доступ вона отримала.
Пульт ожив, освітлення рубки змінилося зі звичайного на червонувате – знак переключення на аварійний режим. Явдоха взялася вмикати по черзі всі внутрішні системи корабля – перевіряла, чи не пошкоджено щось. Робити все доводилося вручну, натискаючи на клавіші та тумблери пульта – навіть для того, щоби переходити за пунктами меню. Це було повільно та незручно, але краще так, ніж ніяк. В аварійному управлінні навіть сенсорні джойстики блокувалися, пілоту надавався штурвал, набагато примітивніший засіб, але зате неймовірно надійний. Ще б він був би відповідних для Явдохи розмірів… а так, щоб його тримати та ним керувати, їй доведеться попотіти, навіть незважаючи на силове посилення броні. Додатково нервувало те, що дивитися треба було не на візор, а на екран пульта. Явдоха підняла непотрібний візор і перейшла на екран.
– Касю, прийом. Що в технічці?
– «Термос» стабільний, – відгукнулася Кася. – Плазми вже достатньо для старту та підйому на орбіту. Аварійний доступ інженера працює, треба підтвердження від пілота.
Явдоха вибрала потрібний пункт меню, натисла «підтвердити». Кася задоволено хмикнула.
– Що з движком? Ми можемо стартувати? – подала голос Мар’яна.
– Запускаю розігрів… – Кася говорила напружено, мабуть, аварійне керування для техніків також було супернадійним та надто ручним. – Тестую системи…
Ззовні донеслися вибухи.
– Треба ще десять хвилин, – нарешті сказала Кася. – Для розігріву движка. Тоді зможемо стартанути на орбіту.
Мар’яна вилаялася. Потім різко мовила:
– Всі до ночов. Готовність десять хвилин.
Явдоха почала запускати пілотські програми. Пульт також був для неї надто великим, і для того, щоб дотягтися до деяких тумблерів, їй доводилося постійно вставати, спираючись на підніжку ложемента, та тягнутися з усіх сил.
– От повернемося додому – неодмінно накатаю позов на виробника!!! За дискримінацію за зростом… – пробурмотіла вона, пристібаючись та максимально нахиляючи пілотський ложемент.
10. Бій на болоті
Перший катер висадив десант іще в повітрі: два десятки людей у середній броні звалилися на випалену галявину та атакували загін Мар’яни з трьох напрямів. Кількісна перевага супротивника компенсувалася тим, що в людей Мар’яни була важка броня та двійко серйозних гарматок. Але бій все одно обіцяв бути непростим та нелегким.
– Бісові профі, – Влад разом увімкнув усі силові поля своєї броні, але злагоджена атака супротивника все ж таки зняла з його щитів чималий відсоток. Мар’яна також активувала повний захист своєї броні, змінила бластер на гранатомет та разом із Владом зайняла найбільш небезпечну позицію – біля стабілізаторів корабля та п’ятки гравіпарусної мачти.