Отаман аж присвиснув, перш ніж згадав, що на кораблі свистіти – погана прикмета.

– Ти хочеш сказати – вони знають, що хтось прагне отримати ці розробки, і знають, що усами навряд чи там при ділі… але це й усе, що вони знають.

– Ну таки так. А тепер давай напружимо мозок та подумаємо, хто це може бути.

– Тю, Розо, та хто завгодно. Ось взагалі хто завгодно.

Роза помовчала, потім розсудливо сказала:

– Бач, насправді – не хто завгодно. Тому що – гроші. Такі бабоси далеко не в кого завгодно є. корабель непростий, купа прибамбасів. Команда також цікава – один навігатор чого вартий. На все це потрібні дуже грубі гроші. Якби ці умовні піпідраси просто хотіли поцупити кейс, вони б найняли когось не надто витонченого. Ісмаїлових братів, наприклад. Чи тортугосців. Словом, тих, хто не вигадує хитрих багатоходівок, а просто грубо відбирає товар та швидко тягне його замовнику. Але вони найняли когось не такого відомого, але такого, хто тонко працює. Це по-перше. А по-друге… самий факт викрадення кейса, те, як це все сталося. Наші-то гадали, що якщо робити все тихцем, не привертаючи зайвої уваги – кейс успішно потрапить куди треба.

– Згоден, план у них був гарний, – Харитон приклався до кави, включив на кухлі підігрів. – Не їхня вина, що він провалився. Кур’єра здали десь на тому боці, на виході.

– Маю великі сумніви, Вовку. «Асури» старанно всі дірки конопатять, це неможливо.

Вовк похмуро гмикнув:

– Що ти знаєш про корпорацію «Асур»?

– Та те саме, що й усі, – відео вони не обмінювалися, але Харитон був цілком певний, що от прямо зараз Роза здвигнула плечима. – Займаються різноманітними розробками, здебільшого – засоби та способи зв’язку, біокібернетика, зброя, біотехнології та комп’ютерні програми. Їхня фішка – розробки, заборонені в більшості держав і наддержавних утворень. Сама корпорація – типу як незалежна та екстериторіальна. База в них десь у вільному космосі, та ще й мобільна.

– А чим іще відрізняються «асури» від подібних до них, типу «Веселих Ведмедів» чи «Космічних Анонімусів»? Чому наші саме в них розробки вели?

– А от тут, Вовку, самий цимес. «Асури» ніколи не перепродають чужі секрети та контракти. Тобто угода для них священна. «Унікальні послуги та товари», начебто в них девіз такий. Типу, якщо замовляєш у них щось, то можеш бути певний, що більш нікому вони не продадуть у найближчі років п’ятдесят, начебто в них так у стандартних контрактах указано.

– Отож. Всі про це знають. На цьому корпорація й тримається. Так що вони, звісно, дірки конопатять… але тим старанніше всілякі нехороші людці намагаються ці дірки організувати. І якщо не виходить це зробити з боку «асурів», то заходять з боку їх клієнтів. Витекло десь на цій ділянці. Наші організовували замовлення і роботу над ним через мережу підставних осіб та посередників. Певен, що більшість з них зеленого поняття не мало про кінцеві пункти в обидва боки. Крім тих, хто брав участь у їх розробках. Пам’ятаєш, Лео казав, що якісь вітчизняні високолобі безпосередньо з «асурами» працювали? В цих чортових геніїв голови в плані секретності діряві, як не знаю що. І якщо вони там якісь відкриття зробили… не може бути такого, щоб ніхто з них не похвалився, хоча б і анонімно. Я свою кібер-руку ладний закласти, що цей учений роздовбака, через котрого пролилося, був цілковито впевнений, що він круто законспірувався… але кому треба – ті все зрозуміли.

Роза надіслала сумний смайл:

– Плин твоїх думок я розумію. Думаю, люди Сандро Водолія вже в курсі, через кого протекло. Тому-то нас і винайняли, адже якби витекло від «асурів», то цим займалися б люди корпорації. Кажуть, у них надто своєрідні, але дуже дієві методи… Але тоді виходить, що витік упіймати міг будь-хто з тих, у кого є достатньо коштів та можливостей. Якщо я правильно зрозуміла, що саме «асури» разом із нашими високолобими робили – то в цих розробках можуть бути зацікавлені дуже різні і дуже круті хлопці. Я б навіть припустила… альфабетанців, наприклад. Або тяньгойців. Багатоходівки – то їхній фірмовий стиль.

– Еге ж. Якби замовниками були усами, то вони б діяли грубіше, тут ти права. Не стали б посередників наймати, чи найняли б, але когось для себе більш звичного, типу тих же Ісмаїлових братів. Коли справа доходить до грошви, усами стають такі скупі, наче їм з-під дупи останнє витягати доводиться. Так що це не вони. А от хто… навіть гадати не хочу. От тому нам треба встигнути захопити козлів раніше, ніж сюди припруться їхні замовники.

– А погодься – буде дуже красиво, якщо припруться усами? – Роза знов передала смайл, цього разу – із хитрою усмішкою. – Адже є люди, що обожнюють усіляких ідіотів розігрувати в темну.

– Воно так. Втім, нам же ж нема різниці, кому дупу надирати…

– Це точно. Питання лише в проблемності цього процесу – я маю на увазі, надирання дупи. Все, відбій приватного зв’язку.