9. Десант

Велика Пляма виявилася не такою вже й поганою місциною, як можна було подумати. Принаймні славнозвісні тутешні болота були всього лише мілкими, хай і смердючими, але все ж калюжами.

– І це вони називають болотами? – глузливо пробурмотів у шоломофон Тарас, уродженець Щека, де болота були звичною та невід’ємною частиною тамтешніх ландшафтів.

– Я тобі більше скажу – вони ось це називають джунглями, – відповіла йому Явдоха, яка влаштувалася на широких Василевих плечах.

З її точки зору невисокі мангрові зарості Великої Плями взагалі джунглями назвати було не можна. На Хориві джунглі вкривали всю планету, і літаючі острови також. Тамтешні джунглі являли собою дике сплетіння дерев, ліан, двохметрової трави та папороті гігантських розмірів. Хорив був унікальним планетоїдом: супутник Славутича, планети-гіганта, близької до зірки, він мав температуру поверхні, придатну для нормального існування людей – завдяки тому, що більшу частину часу його затіняв Славутич (адже цей гігант і його супутники Кий, Щек, Хорив та Либідь знаходилися надто близько до Ярили, на передньому кордоні «поясу життя», і якби Хорив був звичайною планетою земного типу, там було б надто спекотно). Однак при цьому його кора містила велику кількість анобтаніума – мінерала, характерного скоріше для об’єктів поясу Койпера. Анобтаніума ж там було так багато, що в гірських районах Хорива навіть були літаючі скелі. А на всій планеті з гравітаційними та магнітними полями коїлася така неймовірна плутанина, що процес тераформування пішов якось дивно, породивши джунглі з дуже цікавими мутаціями. Та й люди там теж змінилися, дали початок новій субрасі – «напівросликам» не більше метра тридцяти сантиметрів на зріст.

– Правду кажучи, місцинка дійсно неприємна, – зазначив Влад. – Не хотілося б тут здохнути. З могили в цьому болоті хрін потім виберешся.

– Все так серйозно? – трохи стурбовано спитав Дарко – він був новеньким і ще не звик до замогильного гумору Влада (завдяки якому той і отримав своє прізвисько – Вампір).

– Аякже. Уяви: ти з могили лізеш, а вона тебе засмокчує, – Влад невизначено помахав рукою.

– Знов ти за свої жартики, – Явдоха перевірила зброю.

– Облишити порожні розмови, – наказала Мар’яна. – Розсипаємося, оточуємо по пеленгу. За моїм сигналом штурмуємо корабель. Всіх за можливості брати живцем… Мишо, тобі лівий фланг, мені правий…

Запороги розсіялися по джунглям, орієнтуючись на пеленг. Якими б тутешні джунглі не були, а все ж пересування вони сповільнювали.

Спочатку все йшло за планом: Мар’яна з Семеном, Тарасом, Касею, Тодосем і Теклою пішла праворуч, Явдоха з Василем, Лайзою, Дарком, Славком і Владом – ліворуч. Вони розтяглися ланцюгом, оточуючи «Леопард» по колу з радіусом в двісті метрів. Сам «Леопард» спокійнісінько сидів на галявині із спеченого ґрунту (мабуть, сідаючи, спеціально жахнули з дюзів залишками плазми, щоб не загрузнути в болоті).

– Вовку? – перемкнулася Мар’яна на зв’язок із «Перцем».

– Так.

– Ми їх знайшли…

– Активність є?

– Поки ніякої. Схоже, з корабля ніхто не виходив.

– Тоді роздивіться, зачекайте трохи…