І тут зовсім поряд з ними щось бахнуло, блимнуло і з різким вереском рвонуло вгору.

Усі миттю впізнали екстрений старт рятувальної шлюпки.

– Що сталося? – на «Перці», схоже, теж помітили.

– Хтось стартанув неподалік звідси, на шлюпці, – Семен перемкнув свої сканери на більш далеку дистанцію. – Відчуваю, скоро буде гаряче. Гм… в кораблі, якщо вірити сканерам, четверо.

В перемовини втрутилася Злата:

– З порту вилетіли два планетарні десантні катери. З різною швидкістю. Ідуть у вашому напрямі. Фіксую також рух катера з поверхні до орбіти з вашого сектора.

– Невже наш клієнт? – гмикнув Вовк. – Так, Мар’яно, штурмуйте в біса цього «Леопарда», беріть живцем усіх, кого можна, і саме корито теж. Може, якщо припремо все купою, Лео зверху приплатить.

– Зрозуміла.

– «Калья», «Еланора» – бойова готовність. Ідемо на перехоплення шлюпки, – наказав Вовк. ­– «Мавка» – увійти в стелс, стежити за гіперпростором.

Мар’яна перейшла на близький шифрований зв’язок:

– Ну, всі чули. Чортзна, що за дурня тут коїться, наша справа – ці ночви розколупати. Так що вперед, поки конкуренти не з’явилися! На все про все в нас півгодини, – вона активувала ручний плазмомет. – Ну, з нами сяйво зірок і вогонь небес!

Цю приказку зазвичай вживали республіканські космодесантники, коли йшли у бій. Звідки вона пішла, важко сказати, але той, хто хоч раз бачив з поверхні планети, як з неба сходять броньовані вояки, охоплені полум’ям амортизаційних щитів, вважав, що приказка принаймні дещо правдива.

Запороги швидкою ходою попрямували до «Леопарда», який досі не проявляв ніякої активності. Явдоха з Василем висунулися вперед, їхнім завданням було атакувати в лоба, відволікти увагу.

Виглядали вони разом дуже вражаюче: здоровезний Василь у важкій броні космодесантника, і дрібна Явдоха в легкому бронекостюмі рейнджера в нього на плечах, де вона трималася за спеціально припасовані скоби. В руках у неї була величезна протикорабельна плазменна рушниця. Василь тримав великий абордажний силовий різак та скорострільний штурмовий бластер.

Щойно вони вискочили на відкритий простір між джунглями та власне «Леопардом», Явдоха підняла рушницю, торкнулася спуску і прицільно вистрелила у задраєний шлюз. Позаду корабля також блимнуло – то до справи взялася Мар’яна. Дві хвилини десантники поливали «Леопард» вогнем, не завдаючи видимих пошкоджень.

– Зараза. В них якийсь надто накручений захист, – Тодось закинув за спину даремно розряджений плазмомет і розгорнув великий гранатомет. – Зара глянемо, як вам ця штукенція!

Явдоха також опустила рушницю, закріпивши її на Василевому плечі, потягла з його спини такий же гранатомет, як і в Тодося. Василь продовжував цілеспрямовано поливати бластерним вогнем борт корабля.

– А ну, лептонними гранатами його! За моєю командою. Дарко, ти – світлошумовими, нам потрібно прикритття.

Всі стрельнули. На мить корабель зник за димом, пилом, спалахами. Щойно випустивши гранату, Явдоха зіскочила з плечей напарника на його руки, він кинув її в бік «Леопарда» та стрибнув за нею. Інші прикривали їх з гранатометів.

Сто метрів вони обидва проминули дуже швидко: мобільна броня Василя дозволяла пересуватися великими стрибками, а в Явдохи був ранець з гравіткою.