Гранати, вочевидь, зняли залишки щита, тепер бластерні та плазменні постріли залишали на корабельній обшивці плями та підпалини.

Опинившись біля борту, Василь швидким та дуже сильним ударом увіткнув різак у мембрану шлюзу. Те, що не піддалося плазмі та бластерним пострілам, поступилося грубій силі абордажного різака. Двома могутніми рухами Василь зробив у шлюзі велику діру, і вони з Явдохою опинилися в шлюзовій камері. Василь зайнявся внутрішньою мембраною, Явдоха чекала напоготові. Ззовні тривало пекло: штурмовики поливали «Леопард» з усього, що в них було.

– Чому ці ніяк не реагують? – пробурмотіла вона собі під ніс. – Чекають на підмогу? Чи не за нею шлюпка стартанула?

Василь проробив нову діру та мовчки ступив у неї. В його броню одразу ж впилися кілька бластерних розрядів, але він того навіть не помітив. Явдоха спритно забралася йому на плечі і вже з цієї позиції з двох станерів на максимальній потужності поливала все довкола. Переборки могли екранізувати випромінювання, але Вовк звелів брати живцем, тому всередині корабля користуватися бластерами було не можна.

Втім, крім цих трьох пострілів, спротиву вони так і не зустріли. А той, хто стріляв, потрапив під Явдохин станер і мирно валявся біля шлюзу в повній відключці. Явдоха, не витрачаючи даремно часу, замотала його у «павутинку».

Василь уперто прорубував задраєні переборки одну за одною, ігноруючи те, що при цьому він може пошкодити внутрішні мережі корабля. Але звичайно під час абордажу так і робили – головне було не пошкодити інфраструктуру, критично важливу для керування. На візорі Явдохи з’явилося повідомлення від Мар’яни: «Гості близько, часу обмаль. Сімнадцять хвилин».

Це було дуже недобре. Хтозна, скільки там конкурентів зараз звалиться на їхні голови.

Ззовні пролунав гуркіт. Явдоха не втрималася від питання:

– Що це за хрінь?

– Десантний катер сів за п’ятсот метрів. Шмаляють по нас, – відгукнулася Кася.

Мар’яна додала:

– Так, розсередилися. Тодось, Кася – в корито. Нікого близько не підпускати!

– Нас надто мало! – з ледь помітною панікою скрикнула Текла, необстріляна і наймолодша в команді.

– Не бзді, не числом беруть, а вмінням, – насмішливо відізвався Влад. – І бронею. В них напевне легка броня і нічого важчого за бластери нема. А якщо є – так нам на те й платять подвійні преміальні.

Знову грохнуло.

– Щоб мені тріснути, а це що за тачанка? – здивувався Дарко. – Ними ще хтось користується?!

Хоривчанка не одразу зрозуміла, що це може означати. Василь кинув у шоломофон, продовжуючи пробиватися до рубки:

– Чи бува не дірян принесло?

– Сили небесні, а цим тут що треба? – вкрай здивувалася Явдоха. Мар’яна відповіла:

– Гадки не маю. Ми зробили вхід, до вас ідуть Тодось та Кася. Ми ззовні, тримаємо оборону. Ви там хутчіш давайте.