— Гаразд, давайте, — погодився голос. І велика пухка рука, що нагадувала морську зірку, висунулася назовні. — Кладіть сюди!

Я вклав свою руку в її.

— Не так!

Я розвернув правицю долонею догори. Її рука схопила мою.

— Спокійно!

Й рука помасажувала мою, великий палець ковзнув лініями моєї долоні.

— Цього просто не може бути… — прошептала вона.

Її рухи сповільнилися, коли дібралася до подушечок під моїми пальцями.

— Таки воно! — зітхнула.

По хвилі додала:

— Пам’ятаєте своє народження!

— Як ви довідалися?

— Ви, найімовірніше, — сьомий син сьомого сина!

— Зовсім ні, — заперечив я. — Єдина дитина в сім’ї, жодних тобі братів.

— Боже мій! — її рука підстрибнула у моїй. — Ви житимете вічно!

— Але ж це нікому не вдається…

— Вам вдасться. Ясна річ, то аж ніяк не стосується вашого тіла. Усе пов’язано з діяльністю. До речі, чим ви займаєтеся?

— Гадав, що моє життя відкривається для вас до дрібниць, коли вдивляєтесь у долоні…

— Ісусе Христе! Актор? Хоча ні. Позашлюбний син Шекспіра.

— У нього не було синів.