— Я вас познайомлю. А зараз… — вона замовкла, навідріз відмовляючись озвучувати ім’я. — Наша подруга постійно кудись дівається. Одна з її хитростей — довести чоловіків до такого стану, аби ті місця собі не знаходили. Години, проведеної з нею, буде доста, щоб упевнитися в цьому. Ви й оком не змигнете, як вони влаштовують вуличний бешкет. Чули про гру «Дядько Віґґілі»?[102] Там дядько Віґґілі каже стрибати на десять кроків назад, прямуючи до Курника, — і все, каюк!

— Але ж вона потребує моєї підтримки.

— Не баламутьте собі голову. Її обідом не годуй, а дай напакостити. Благословенні негідники, які втішаються мерзенством. Вона зробить із ваших кісток справжнісіньке місиво. Була б тут, я б перехрестила її своїм кріслом. Боже милостивий, та через таких, як вона, Рим упав. А, собача кров, — продовжила. — Дайте-но ще раз погляну на вашу долоню.

Здоровенне крісло заскрипіло. Стіна плоті рухнула на обох нас, ніби віщуючи небезпеку.

— Ви збираєтеся забрати те, що наговорили, коли розглядали долоню?

— Ні, я кажу лише те, що бачу на розпластаній долоні. У вас буде інше життя, що розпочнеться відразу ж після цього. Мерщій пошматуйте газету. Спаліть весільні запрошення. Пакуйте речі й котіться звідси світ за очі. Скажіть, щоби вона сконала. Тільки не тет-а-тет, а телефоном, з іншого кінця країни. А зараз вибирайтеся!

— Куди мені далі пуститися?

— Простіть мені, заради Бога, — вона заплющила очі й прошепотіла: — Перевірте весільне запрошення.

Я підняв запрошення і прикипів до нього поглядом.

— Шеймус Брайян Джозеф Реттіґан, духівник собору святої Вібіани…

— Ідіть і скажіть йому, що його сестра в пеклі, й лихо її подвійне, хай вишле святої води. А тепер змотуйте вудочки! У мене роботи хоч греблю гати.

— Які ж справи?

— Блювати треба, — видала вона.

Я затиснув картку з ім’ям отця Шеймуса Брайяна Джозефа Реттіґана у долонях, відступив назад і наткнувся на Крамлі.

— Хто ви? — запитала Каліфія, врешті-решт помітивши того, хто ховався у моїй тіні.

— Гадав, що вам відомо, — мовив Крамлі.

Ми вийшли звідти, зачинивши за собою двері. Весь будинок затремтів під ваготою її тіла.

— Попередьте її, — кинула вслід Каліфія, — аби більше сюди й не ступала.

Я поглянув на Крамлі.

— Вона і словом не обмовилася про твоє майбутнє!