Обличчя Джул запалало.

— Я думала, ти не будеш проти.

— То ти перевдягаєшся чи ні?

Джул скинула верхню частину зеленої сукні Іммі й підняла свій бюстгальтер з підлоги.

— Це мої каблучки? — запитала Іммі.

— Так.

Не було потреби ховатися.

— Чому ти вдягла мої речі?

Джул вилізла із сукні й повернула її назад на вішак. Вона натягла решту власного одягу і поклала каблучки на столик.

— Мені здається, ніхто на тебе в парку скульптур не чекає, — промовила Іммі.

— Думай, що хочеш.

— Що відбувається?

— Вибач, що я вбиралася у твій одяг. Цього більше не повториться. Гаразд?

— Гаразд, — Імоджен спостерігала, як Джул поклала босоніжки до шафи і взула кросівки. — У мене є питання, — сказала вона, коли Джул проходила повз неї до зали.

Обличчя Джул досі пашіло. Вона не хотіла говорити.

— Не йди, — попросила Іммі. — Одна відповідь, добре?

— Кажи.

— Ти без копійки? — запитала Імоджен.

Так. Ні. Так. Джул ненавиділа те, наскільки це питання зробило її вразливою.

— Без жодної, — нарешті відповіла вона. — Так, я без жодної копійки.