— Допомога потрібна? — запитала Джул. Вона почувалася напрочуд незручно. Той факт, що вона стала свідком інтимної сцени, був нестерпним. Він може все зруйнувати.
— Пробач за порно-виставу, — легко промовила Імоджен. — Не поріжеш червону цибулю?
Джул узяла з миски голівку цибулі.
— Коли я вперше в’їхала до своєї квартири в Лондоні, — вела далі Імоджен, — у мене було дві подруги з моєї програми. Вони були парою. Вони щойно вирвалися, розумієш, подалі від своїх родин, і протягом серпня жили в мене. Одного разу я натрапила на них просто тоді, коли вони робили це на підлозі на кухні, повністю голі й кричали. Певно, я зайшла тієї самої чортової головної миті, якщо ти розумієш, про що я. Я подумала: «Господи, і як ми тепер зможемо дивитись одна одній в лице?» Типу як ми зможемо потім усі разом ходити до пабу і вечеряти? Це здавалося неможливим, і в мене з’явилося таке відчуття, що, мабуть, я втратила двох чудових подруг, просто невчасно повернувшись додому. Утім, одна з них сказала, типу: «О, пробач за порно-виставу», — і ми всі вибухнули сміхом, і це дійсно було добре. Тому я вирішила, що говоритиму так, якщо колись опинюсь у подібній ситуації.
— Маєш квартиру в Лондоні? — запитала Джул, не відриваючи погляду від цибулі, яку чистила.
— Це була інвестиція, — відповіла Іммі. — І типу примха. Я була в Англії за літньою програмою. Мій фінансовий консультант порадив мені вкласти деяку суму в нерухомість, а я закохалась у місто. Ця квартира стала першим місцем, на яке я задивилася, купила за імпульсом у абсолютно не тій країні, але не жалкую. Вона розташована в дуже привабливому районі: Сент-Джонс-Вуді, — Іммі вимовила це із британським акцентом. — Ми прегарно розважилися з друзями, умебльовуючи її. Ми гуляли містом і робили усілякі туристичні речі. Лондонський Тауер, зміна караулу, музей воскових фігур. Ми жили на дієтичному печиві. Це було до того, як я навчилася готувати. Можеш позичати ту квартиру в будь-який час. Я більше не користуюся нею.
— Ми мусимо поїхати туди разом, — сказала Джул.
— О, тобі сподобається. Ключі ось тут. Можемо вирушити завтра, — відповіла Іммі й поплескала сумку, що лежала на кухонному столі. — А може, і треба поїхати. Можеш уявити? Тільки ми вдвох у Лондоні?
Іммі обожнювала запальних людей. Вона хотіла, щоб їм подобалася музика, яку вона любила, квіти, які вона дарувала, книжки, якими вона захоплювалася. Вона хотіла, щоб їм не було байдуже до запаху нових спецій та смаку нового ґатунку солі. Вона не проти розбіжностей, але ненавиділа людей апатичних та нерішучих.
Джул прочитала дві книги про сиріт, які Іммі поклала на нічний столик, і геть усе, що Іммі приносила їй. Вона запам’ятовувала винні та сирні етикетки, уривки з романів, рецепти. Вона була милою з Форрестом. Відчайдушною, але готовою догодити, феміністкою, але жіночною, сповненою гніву, але приязною, чітко виражала свої думки, але не занадто самовпевнено.
Вона зрозуміла, що шліфування її особистості задля задоволення Імоджен — це, власне, як біг. Ви просто долаєте милю за милею. Врешті-решт ви розвиваєте витривалість. Одного дня ви усвідомлюєте, що вам подобається це робити.
Після п’яти днів перебування Джул у будинку на Віньярді на під’їзній доріжці з’явилася Брук Леннон. Джул відчинила двері.
Брук увійшла й кинула свій багаж на диван. Її блакитна фланелева сорочка була старою і поношеною, а блискуче світле волосся — зібране на маківці.
— Іммі, ти ще жива, відьмо, — промовила Брук, щойно Іммі з’явилась у вітальні. — Усі у Вассарі вважали тебе мертвою. Ніхто мені не повірив, коли я сказала, що минулого тижня ти надіслала мені повідомлення. — Вона обернулася, щоб подивитися на Форреста. — Це що, хлопець? Хто…? — питання повисло в повітрі.
— Це Форрест, — відповіла Іммі.
— Форрест! — сказала Брук, потискаючи руку. — Гаразд, обіймімося.
Форрест незграбно обійняв Брук.
— Приємно познайомитися.
— Зі мною завжди приємно знайомитись, — озвалася Брук. Потім вона вказала на Джул: — А це що?
— Не грубіянь, — зауважила Іммі.