5

Кiнець червня 2016 року

Мартас-Вiньярд, Массачусетс

За п’ять тижнів до того, як приїхала Брук, на свій сьомий день перебування на Мартас-Віньярді, Джул вивернула гроші й купила квиток на туристичний автобус по острову. Більшість людей у автобусі мали такий вигляд, ніби хочуть відвідати всі визначні пам’ятки зі списку туристичного веб-сайту. Це були сімейні групи і пари, які голосно розмовляли між собою.

Після обіду екскурсія дісталась Аквіннського маяка — місця, що, як пояснив гід, спочатку було населене індіанським плем’ям вампаноагів, а пізніше, у 1600-х роках, — також англійськими колоністами. Гід почав розказувати про китобійний промисел, коли всі кинулися з автобуса, воліючи подивитися на маяк. З оглядового майданчика можна було побачити кольорові глинисті скелі на пляжі Мошап, але треба пройти близько пів пекельної милі, щоб спуститися до води.

Джул відбігла від людей на оглядовому майданчику і пішла по крамницях Аквінни — групи невеличких підприємств, що продавали сувеніри, ремісничі вироби племені вампаноагів та легкі закуски. Вона блукала поміж низьких будівель, ліниво торкаючись намист і листівок.

Можливо, їй варто назавжди залишитися на Мартас-Віньярді.

Вона могла б влаштуватися на роботу до крамниці або тренажерної зали, днями бути біля моря, знайти житло. Вона могла б відмовитися від спроб зробити щось із собою, припинити прагнути іншого. Вона могла б прийняти те життя, яке просто зараз їй пропонувалось, і бути вдячною за це. Ніхто не кепкуватиме з неї. Їй загалом можна не шукати Імоджен Соколфф, якщо вона не хоче.

Коли Джул виходила з однієї крамниці, з такої ж навпроти вийшов юнак з великою полотняною сумкою. Він був приблизно такого самого віку, як і Джул. Ні, трохи старший. Він був худий, із вузькою талією, аж ніяк не м’язистий, а витончений і гнучкий, зі злегка скривленим носом і приємними рисами обличчя. Його каштанове волосся було зібране в пучок. Він був одягнений у чорні бавовняні штани, такі довгі, що їх довелось обрізати, футболку з написом «Рибна крамниця Ларсена» і взутий у сланці.

— Не розумію, чому ти хочеш іти туди, — промовив він до свого супутника, який, вочевидь, досі лишався в крамниці. — Немає сенсу купувати речі, якими не можна послуговуватися.

Відповіді не було.

— Іммі! Припини. Ходімо на пляж, — погукав хлопець.

І вийшла вона.

Імоджен Соколофф. Її волосся було коротко підстрижене «під хлопчика», світліше, аніж на фотографіях, але Джул не мала сумнівів. Це точно була Імоджен.