– Це так. Але все ж – чому саме Ботбей?
– А тут пофігу, що в мене нейрокомпенсатор у головешці. І до того ж я некисло інвестував у цю планетку.
– Ясно. До речі, про цю планетку та тутешні погляди – твої виборці знають про твоє республіканське громадянство?
Командор примружився:
– Ні. А навіщо їм це знати? І вже ж повір – за той час, що я тут мерствую, нелюбов місцевих до Республіки значно зменшилася. Дивись-но, не спали мене.
Вона зрозуміло гмикнула: не буває колишніх розвідників, от і Командор, схоже, знайшов своє місце навіть після такого страшного поранення.
– Ясно. Ну що ж – хай тобі щастить, Чеславе.
– І тобі, – він простягнув їй чотки, але вона похитала головою, закрила його долоню:
– Залиш собі. Гм… на згадку.
– Розумію… Добре, минуле треба залишати в минулому. Ну, бувай здорова, Маро.
Командор розвернувся, недбало відсалютував Харитону та зник у своїй шлюпці. Мар’яна зітхнула, відійшла до Вовка та Явдохи. І лише коли шлюпка висковзнула зі шлюзу, сказала:
– Ну то й фіг із ним. Давайте вже звалювати звідси нарешті.
Вовк замислено покрутив вус:
– Звалювати-то звалювати… але б я спочатку поговорив із «леопардівським» навігатором. Добре, вийдемо в дискрет – до стрибка поговоримо, поки будемо Розу із Саїдом чекати.
15. Тяньгойські таємниці
«Перець» з пристикованими «Кальєю» та «Еланорой» у верхньому гіпері вийшов у дискретну зону та ліг у дрейф. Тепер треба було дочекатися «Мавки» з «Хабібою», адже Саїд мав до кінця відіграти легенду та стартувати з Ботбея у наступний цикл. Так що невидима під стелсом «Мавка» залишилася висіти на високій орбіті Ботбея.
Цей час вирішили витратити на розмову з полоненим навігатором – він цікавив і Харитона, і Данила більш за всіх інших козликів.
Тому вони обидва явилися в медвідсік та зачинилися в боксі з полоненим, попрохавши Лелю дати йому стимулятори, щоб вивести з медикаментозної коми.
Поки навігатор приходив до тями, Данило і Вовк пошепки обговорювали:
– Виглядає надто молодим, тобі не здається? – спитав Вовк.