Навігатор насунув візор та ввімкнув на коммі зв’язок з командиром корабля. Сказав:

– Тяньгойцям не можна віддавати екіпаж «Леопарда».

Пауза. Потім спливло у візорі текстове повідомлення: «Весь? Вони вимагають їх повернути, обіцяють дати великий викуп. Тема асурського кейса не піднімалася».

– Навігатора не можна віддавати. Скажи, що вмер, пішов у дискрет без шолома і ми його не змогли висмикнути.

Харитон досить довго не відповідав. Потім сказав уже голосом:

– Не знаю, що ти там задумав. Я відмовився їм віддавати усіх, крім їхніх штурмовиків. Сказав, що екіпаж «Леопарда» піде як викуп за них. Вони залишилися невдоволеними, але не наполягали. За штурмовиками та латиноськими пташенятками зараз прилетить сам Командор. А ти валяй у рубку, будемо готуватися до відльоту. Не треба тобі перед Командором пикою відсвічувати, ти в нас один із небагатьох, хто ще не встиг замалюватися перед подібними діячами.

– Гм… Вовку, а кейс хоч у нас? Довелося застосувати допит із пристрастю? Зонд, оце от усе… – спитав Данило, не певний, що хоче це знати.

– У нас, у нас. До пристрасті не дійшло, Влад його здорово налякав, і цей клоун одразу ж і зізнався, що проковтнув мем-кристал, уклавши його в нейтралізуючу оболонку, так що зонд би не допоміг, цю оболонку навіть на омніографі фіг побачиш. Тепер він у медвідсіку, замість пристрасті обійшлося звичайним блювотним. Ненавиджу шпигунів… – пробурмотів Вовк і на цьому вимкнувся.

Данило повернувся до Лелі та її медсестри:

– Гм… ну як там той нещасний?

– Ми його поки що приспали. Я так розумію, ви з Харитоном захочете з ним докладно поговорити, а оскільки зараз нема часу, то я йому снодійне й вколола, щоб не спробував піти знову, – доповіла медсестра. – Зараз у медвідсік доставимо.

Кивнувши, Данило пішов до трапу й піднявся на верхній рівень, у рубку, де з полегшенням упав у крісло та запустив перестартове тестування.

Тепер треба було просто чекати. Данило нарешті побачив біля свого крісла кухоль із кавою і жадібно її вижлуктав. Кава вже охолола, але Данило не став вмикати підігрів – надто вже хотілося догнатися кофеїном. Коли він прокинувся в самий розпал розборок із зоряносоюзівським фрегатом, було не до кави – за стандартною процедурою він під час бою мав бути в гіпері. Про всяк випадок. От він миттю ж і пірнув туди. Коли виринув, Харитон його одразу на допит потяг. Так що до кави справа дійшла лише зараз.

– Фе, холодна кава… яка гидота, – скривився Кріс, який все ще сидів у кріслі штурмана.

Данило здвигнув плечима:

– Та яка різниця. Кофеїн – він кофеїн і є, що гарячий, що холодний… Ви мені краще розкажіть, що там унизу коїлося.

– Тобі докладно чи коротко? – Маня підняла візор і, користуючись тим, що поки «Перець» висить на стаціонарній орбіті, полірувала собі нігті.

– Коротко.

– Якщо коротко, то Мар’яна з Явдохою покришили приблизно зо два десятки тяньгойських десантників, які за козликами явилися, заразом врятували купку дірян від неминучої загибелі. Втім, діряни їм теж стали в нагоді, як це не дивно.

– Еге ж, хоч колись від дірян є якась користь, – всміхнувся Кріс. – До речі, про дірян. Мені недавно про них таку історію переповіли, я іржав як ненормальний. Ну, всі знають, що в Дірі з жіночою статтю все кепсько, тому що навіть найупослідженіші піратки та бандитки в Діру відправляться тільки у крайньому відчаї. Так що бідосі діряни без жіночої компанії дуже страждають. В тому числі сексуально. Ну й вирішують це питання як можуть…