І Харитон вимкнув канал з «Орландо Фуріозо», натомість ввімкнув звук на каналі з Командором:
– Ну, піднімай своїх зуавів, щоб цей індик хутчіш вимітався.
– То це оці довбануті латиноси і є ті «серйозні хлопи», про яких ти казав? – примружився Командор.
– Ні. Зо два десятки справжніх серйозних хлопів покришили мої люди на Великій Плямі, а їхній корабель сидить у тебе в порту. Якщо тобі цікаво – крейсер «Біньцян», замаскований під торгову галеру. І на ньому ще ціла купа серйозних вузькооких хлопців.
Командор аж в лиці змінився:
– Чи не брешеш?
– Ні, – Вовк сумно посміхнувся. – Це велика політика, Командоре. І від неї простому меру рядової планети Фронтиру краще триматися якнайдалі.
– Во блін. Дупою ж відчував – від вас будуть суцільні проблеми… Так що мені тепер робити?
– Нічого. Списуй з нас п’ятдесят шматів за ті твої вантажівки, і ми розрахувалися. Тяньгойці не люблять здіймати зайвий галас, якщо здобич вислизнула.
– А вона вислизнула? – знов примружився Командор. Вовк кивнув:
– Скажімо так – посилка відправилася за призначенням, більшого тобі знати не треба. От якщо Рамірес вирішить залупитися – то будуть в тебе проблеми, адже тяньгойці не стануть просто сидіти та чекати. Тому давай, піднімай зуавів, щоб він бачив – справа його стухла. А щоби тяньгойці не спокусилися влаштувати великий тарарам, відкрий-но мені канал зв’язку з «Біньцяном». Через півгодини. І присилай когось за недоліками, що в мене на щиті залипли.
І Вовк вимкнувся.
13. Допит
Для допиту полонених козликів виділили ремонтний ангар, де встановили силову загорожу для них. Всі п’ятеро членів екіпажу «Леопарда» сиділи в цій загорожі, примотані павутинкою до ремонтної станини. Двоє штурмовиків, яких узяла в полон Мар’яна, сиділи в окремій загорожі, роздягнені до підброневих комбезів та обеззброєні, але не зв’язані.
В загорожу до козликів увійшли Вовк, Данило та Влад, який в минулому служив у Галактичній Поліції слідчим та мав дуже багатий досвід допитів.
– Отже, так, – інтерлінгвою звернувся до полонених Харитон. – Нас, власне, цікавить викрадений в асурського кур’єра кейс.
Полонені мовчали, лише зв’язківка, технік та здоровило-бойовик кинули сповнені ненависті погляди на власного ж пілота, Джозефа Ляо. Той зберігав кам’яний вираз на обличчі. Юнак-навігатор же прискіпливо спостерігав за запорогами. Данило зосередив увагу на ньому.
– Який кейс? – нахабно спитав здоровило. Харитон, крутячи в руках зняті з нього тонкі елементи гарнітури з альфабетанською силовою бронею, відповів:
– Не ліпи з себе дурника. Мем-кристал розміру 3.0, в ізолюючій упаковці.
Здоровило насупився і хотів явно видати щось образливе, але тітка-зв’язківка його перервала, кинула злобно, мотнувши головою в бік Джозефа: