– А ви взагалі тут на яких засадах? – нарешті впорався із собою зоряносоюзівський капітан. По ньому було видно: він дещо сторопів від того, що його співрозмовник виявився вищий за рангом, хай і в Братстві Запорогів. Мабуть, цей чоловік був дуже марнославним, і така дрібничка мала велике значення.

– Братство Запорогів – Вільне Збройне Формування, яке має офіційну ліцензію на діяльність від Галактичної Співдружності, Ліги Вільних Планет, Конгресу Фронтиру і, до речі, Зоряного Союзу також. Ми там, де того вимагають наша робота… і наш замовник. А от що ви тут робите – от це цікавеньке питання. Зона юрисдикції флоту Зоряного Союзу далеченько звідси, – Харитон свердлив зоряносоюзівця поглядом живого ока, кібернетичним же слідкував за Мар’яниним десантом.

Капітан Пабло Рамірес трохи помовчав, мабуть, добирав слова. Потім наважився:

– Це внутрішні справи Зоряного Союзу. Ви забрали те, що належить Зоряному Союзу. Я вимагаю негайно…

Харитон підняв руку долонею вперед:

– Пригальмуйте трохи, сеньйоре Рамірес. Ви нічого не можете вимагати, і тим більш – негайно. Зараз ви знаходитеся в квадранті під юрисдикцією порту Ботбей, який належить до Конгресу Фронтиру. А ми певним чином найнялися впіймати порушників місцевих правил. Можете поцікавитися в Командора особисто.

Всі в рубці тихцем захихотіли: фактично ж Харитон не збрехав, а уявити собі реакцію Командора, якщо раптом капітан Рамірес вирішить перевірити, було неважко. Вовк непомітно для співрозмовника відсигналив Златі: мовляв, відкрий канал без звука з Командором. Злата одразу ж виконала наказ, і на бічному екрані з’явився Командор, який явно лаявся і обурювався, але варто йому було побачити зоряносоюзівського капітана і тим більш почути його слова, як він закрився і почав слухати уважно. Лише відбив текст поверх свого зображення: «Вовче, в яке ще лайно ти втягнув мене та мою планету?!»

– Думка місцевого бандита і контрабандиста, як би він там не називався, нас не турбує. Якщо треба, ми за годину зрівняємо з поверхнею Ботбейський порт, – нахабно сказав капітан Рамірес.

– Командорові це буде дуже цікаво почути. А вже як цікаво це буде почути Великому З’їзду Конгресу Фронтиру… Їм вже давно кортить випробувати своїх Диких Зуавів на комусь серйознішому за піратів чи снігуріанців.

– Конгрес Фронтиру ніколи не піде на конфлікт із Зоряним Союзом, – відмахнувся капітан Рамірес. – Особливо через якусь діру з контрабандистами.

Вираз обличчя в Командора був такий, що якби Рамірес міг його бачити, то одразу ж забрав свої слова назад. Те, що Командор не хотів зв’язуватися з «серйозними хлопцями», зовсім не значило, що він не зумів би за необхідності наваляти цьому Раміресу власними, ботбейськими силами, а потім викликати ще й підкріплення Диких Зуавів – своєрідної напів-армії, напівполіції Фронтиру, яка складалася виключно з громадян планет Конгресу і мала заслужену репутацію відчайдушних горлорізів.

До того ж, наскільки Вовк пам’ятав, на самому Ботбеї й так базувався невеликий загін зуавів – корвет та чотири бойових катери класу «кеч».

Командор знову відбив текст: «Цей індик подурів? Я зара підніму зуавів, як що – то заднім числом підпишемо контракт, коли разом роздовбаємо латиносів». Вовк зробив йому знак – «зачекай».

– Капітане Рамірес, я дивлюся на вас і дивуюся, – дуже спокійно почав Харитон. Рамірес втупився на нього, нічого не розуміючи. – Дивуюся, як це ви, маючи такий рівень IQ, зуміли дослужитися до капітана третього рангу. Чи правду кажуть, ніби зоряносоюзівський флот торгує званнями? Мабуть, у вас непристойно багаті батьки.

– Як ви смієте… – задихнувся Рамірес. На бічному екрані вишкірив зуби Командор, а в рубці всі присутні вже лишень не в голос реготали, затикаючи роти долонями.

– Смію, – різко сказав Вовк. – І ще й як. Тому що дурнів треба вчити, а то так і помруть дурнями. Отже, Раміресе, прямо зараз ви забираєтесь звідси куди подалі. Ваші довбоштурмовики відправляться на Ботбей у якості полонених. Як ви їх будете викупати – мене вже не цікавить, про це домовляйтеся з Командором самі. І, повірте – я вам пропоную найкращий варіант для вас. Тому що інакше вам доведеться пояснювати вашому начальству не лише те, як ви прогавили тяньгойського перебіжчика, а й те, як ви примудрилися втратити корабель та штурмове крило. І це в кращому варіанті. І я не жартую, Раміресе. Якби ви були б трошки розумніші, то вже перевірили б, чи не базується на Ботбеї загін зуавів. Але я зроблю для вас добру справу і скажу – так, базується. Корвет, два торпедні та два ракетні катери, вщент напхані злими та кровожерними хлопами в смугастих хустках. І повірте, вони з радістю приймуть нашу добровільну та добросусідську допомогу.

Командор показав великий палець у давньому та повсюдному жесті схвалення.

Рамірес спочатку побілів, потім позеленів, а потім почервонів:

– Ах ти ж… та я… та ти…

– Спокійніше, капітане, – турботливо сказав Харитон. – Бережіть здоров’я, воно вам знадобиться, коли вас начальство буде злягати. У вас максимум година на те, щоб розкочегарити гіпердвижок та звалити звідси. Все, відлік пішов.