Пізно ввечері у квартирі з’явився Форрест. Наразі він мусив бути в Америці.

Подивившись у вічко, Джул запанікувала. Їй закортіло відчинити вікно, видертися по ринві на дах, стрибнути на сусідній будинок і, чесно кажучи, просто не бути вдома. Вона захотіла змінити брови, зачіску, макіяж і…

Він вдруге подзвонив у двері. Джул зняла каблучки і вбралась у спортивні штани та футболку замість сукні максі, у якій була зараз. Вона встала перед дверима і нагадала собі: вона завжди знала, що Форрест може з’явитися. Це ж квартира Іммі. У неї є стратегія. Вона зможе впоратися з ним. Джул відчинила двері.

— Форресте! Який великий сюрприз.

— Джул.

— Маєш стомлений вигляд. З тобою все гаразд? Заходь.

Він тримав у руках дорожню сумку. Вона забрала її і занесла до квартири.

— Я щойно з літака, — сказав Форрест, потираючи щелепу і мружачись в окулярах.

— З Гітроу[27] ти їхав на таксі?

— Так, — він холодно глипнув на дівчину. — Чому ти тут? У квартирі Імоджен?

— Я трохи побуду тут. Вона дала мені ключі.

— Де вона? Я хочу її побачити.

— Вчора вона не повернулася. Як ти знайшов квартиру?

— Місіс Соколофф дала мені адресу, — Форрест ніяково опустив погляд на підлогу. — Переліт був тривалим. Можна мені склянку води?

Джул пішла на кухню. Вона налила води з-під крана й не додала льоду. В мисці на столику лежали цитрини, бо вони відповідали її уявленню про те, який вигляд повинна мати квартира, але всередині шаф і холодильника не було нічого з того, чим могла б запастися Імоджен. Джул їла солоне і солодке арахісове масло, пакети салямі й шоколадні батончики. Вона сподівалася, що Форрест не попросить чогось перекусити.

— Де Іммі знову? — запитав він.

— Я ж сказала, її тут немає.

— Але, Джул, — хлопець ухопив її за руку, і на мить вона злякалася його, злякалася його міцних рук, що тиснули на тканину її футболки, тоненьку і слабку, як він сам. — Де вона, якщо не тут? — дуже повільно запитав він. Вона ненавиділа відчувати його тіло поруч із своїм.

— Ніколи більше не торкайся мене своїми брудними ручиськами, — сказала вона йому. — Ніколи. Ти зрозумів?

Форрест відпустив її руку та увійшов до вітальні, де впав на диван без жодного запрошення.