Брук побрязкала ключами в кишені.

— Уже трохи запізно.

— Послухай, — сказала Джул. — У нас сталося непорозуміння щодо Іммі, і я рада, що ти прийшла. Поїдьмо кудись на нейтральне місце й поговоримо. Моя квартира — не найкращий варіант.

— Я не знаю, чи хочу говорити з тобою.

— Ти рано прийшла, — сказала Джул. — Хочеш поговорити зі мною.

— Гаразд, ми поговоримо, помиримося, та й по всьому, — погодилася Брук. — Іммі буде рада, — вона передала ключі.

Люди дурні, коли п’яні.

За два дні до Різдва було занадто холодно для кабріолета, але верх машини Брук усе одно був відкинутий. Вона наполягла. Джул одяглась у джинси, чоботи й теплий вовняний светр. У багажнику лежав її наплічник із гаманцем, другим светром і чистою футболкою, пляшкою води з широким горлом, пачкою дитячих серветок, чорним пакетом для сміття і статуеткою лева.

Брук дістала зі своєї сумки напівпорожню пляшку горілки, але не приклалася до неї. Вона майже одразу заснула.

Джул їхала містом. Коли вони дісталися мосту «Золоті Ворота», дівчина була на нервах. Тиха подорож дратувала її. Вона злегка підштовхнула Брук ліктем, і та прокинулася.

— Міст, — сказала Джул, — подивися, — він бовванів над ними, помаранчевий і величний.

— Людям подобається вбивати себе на цьому мосту, — пробурмотіла Брук, ледве ворушачи язиком.

— Що?

— Це другий за популярністю міст для самогубств у світі, — сказала Брук. — Я десь таке читала.

— А який на першому місці?

— Міст на річці Янцзи. Не згадаю назву. Я читаю про такі речі, — відказала Брук. — Людям здається, що зістрибнути з моста — це поетично. Ось чому вони це роблять. Тимчасом як, скажімо, накласти на себе руки, спливши кров’ю у ванній — це просто брудно. Що треба вдягнути, аби спливти кров’ю у ванній?

— Нічого не треба вдягати.

— Звідки ти знаєш?

— Просто знаю, — Джул шкодувала, що привернула увагу Брук до цієї теми.

— Не хочу, щоб люди бачили мене голою, коли я помру! — заволала Брук у повітря під «Золотими Воротами». — Але я також не хочу вдягатися, щоб лягти у ванну! Це дуже незручно!