Брук протягом хвилини дивилася на неї, а потім, ковтаючи слова, сказала:

— Так, чудово, наблизимося до природи.

Вони замкнули телефони, і Джул поклала ключі від автівки до кишені. Вони підвели погляди, вивчаючи знак на стоянці. Пішохідні стежки були позначені кількома кольорами.

— Ходімо до оглядового майданчика, — мовила Джул, вказуючи на стежку, розмічену синім кольором. — Я була тут раніше.

— Байдуже, — відповіла Брук.

Це була прогулянка завдовжки в чотири милі[30] в обидва кінці. Парк був майже порожній через холод і різдвяну пору, лише кілька сімей поверталися назад, оскільки день уже добігав кінця. Втомлені діти скиглили, або їх несли на руках. Коли Брук із Джул почали сходити вгору, стежка була порожньою.

Джул відчула, як її пульс прискорюється. Вона йшла першою.

— Тобі небайдужа Імоджен, — сказала Брук, порушуючи тишу. — Не думай, що це робить тебе особливою. Імоджен небайдужа усім.

— Вона моя найкраща подруга. Це не те саме, що бути небайдужою, — відповіла Джул.

— Вона нічия найкраща подруга. Вона — та, що розбиває серця.

— Не злись на неї. Тебе просто бісить, що вона тобі не написала.

— Вона мені написала. Справа не в цьому, — заговорила Брук. — Слухай. Коли ми познайомилися на першому курсі, Іммі постійно була у моїй кімнаті в гуртожитку: вранці, коли приносила мені лате перед заняттями; коли тягла мене на перегляд фільмів, які показував факультет кінематографії; коли хотіла позичити сережки; коли приносила мені крекери «Goldfish», бо знала, що я їх обожнюю.

Джул нічого не сказала.

Іммі витягувала її в кіно. Іммі купляла їй шоколад. Іммі приносила їй каву в ліжко, коли вони мешкали разом.

Брук вела далі:

— Вона приходила щовівторка та щочетверга, тому що у нас зранку були заняття з італійської. І спочатку я навіть не прокидалася. Їй доводилося чекати, поки я вдягнуся. Моя сусідка по кімнаті бісилася через те, що Іммі приходила рано, тому я почала налаштовувати будильник на телефоні. Я прокидалась і ставала біля дверей, перш ніж прийде Імоджен.

І ось одного разу вона не прийшла. Думаю, це було на початку листопада. І знаєш що? Після цього вона більше не приходила. Вона ніколи більше не приносила мені лате і не тягла в кіно. Вона переключилася на Вівіан Абромовіц. І знаєш що? Я могла б поводитись як маленька, Джул. Я могла б розсердитися й поводитися типу: о, яка я нещасна, у тебе не може бути двох найліпших подруг, пхинь-пхинь. Але я цього не зробила. Я була чемною з ними обома. Ми були друзями. І це було прекрасно.

— Добре.

Джул ненавиділа цю історію. Також вона ненавиділа себе за те, що раніше не зрозуміла: причиною, з якої Вівіан і Брук не любили одна одну, була, власне, Імоджен.

Брук розповідала: