Кабріолет Брук був припаркований на ніч перед будинком. Їй треба було забрати його, але Джул написала смс, аби Брук залишилась і поговорила із нею.

У Брук були товсті стегна, квадратна щелепа та прилизане світле волосся, яке завжди мало однаковий вигляд. Біла шкіра і бежева помада. Чоловічий стиль. Вона виросла в Ла-Хоя[29]. Вона забагато пила, у старшій школі грала в хокей на траві. Вона мала кількох хлопців і одну дівчину, але ніколи не відала кохання. Це усе, що Джул знала про неї з Мартас-Віньярду.

Брук підвелась і ледь не заточилася.

— З тобою все гаразд? — запитала Джул.

— Не дуже.

— Ти пила?

— Так, — відповіла Брук. — Що з того?

Стемніло.

— Проїдьмося, — запропонувала Джул. — Зможемо поговорити.

— Проїдьмося?

— Було б добре. У тебе така чарівна автівка. Дай мені ключі, — машина була з тих, які купують літні чоловіки, воліючи переконати себе, що й досі сексуальні. Два сидіння мали колір верблюжої шерсті, а кузов був вигнутий і яскраво-зелений. Джул не здивувалася б, якби машина належала батькові Брук. — Я не можу дозволити тобі керувати, якщо ти пила.

— Ти що, з поліції?

— Навряд.

— Шпигунка?

— Брук.

— Серйозно, шпигунка?

— Я не можу відповісти.

— Ха. Шпигунка саме так і сказала б.

Не мало значення, що Джул сказала або чого більше не скаже Брук.

— Ходімо прогуляємося, — знову запропонувала Джул. — Я знаю одне місце в національному парку. Ми можемо проїхати через міст «Золоті Ворота», там шалено мальовничий краєвид.