Стрілки годинника рухалися по циферблату. Пробила північ — офіційно настав переддень Різдва. У торговому автоматі Джул купила гарячий шоколад.

Вона випила напій і, здається, зігрілася. З відчаю вона почала підбадьорювати себе. Зрештою, вона була хороброю, розумною й сильною. Вона виконала справу з правдоподібною точністю. Навіть зі стилем. Вона скоїла вбивство за допомогою бісової статуетки-кицьки в прегарному національному парку над великою і мальовничою ущелиною. Жодного свідка. Жодних залишених слідів крові.

Убивство Брук було самозахистом.

Люди мусять захищати себе. Це людська природа, і Джул упродовж років тренувалася, щоб бути в цій науці напрочуд умілою. Сьогоднішні події явили собою доказ того, що вона ще здібніша, ніж сподівалася. Насправді вона феноменальна — бойовий мутант, суперістота. Чортів Росомаха не зупинявся, щоб тужити за людьми, які пройшли крізь його кігті. Він постійно вбивав людей з метою самооборони або задля гідної справи. Те саме з Борном, Бондом й іншими. Герої не бажали імбирних пряників, подарунків і м’ятних льодяників. Джул також не бажатиме. У будь-якому разі вона їх ніколи й не мала. Дарма через це засмучуватися.

«Нехай вас боронить Господь

Й негоду відведе…»

П’яниця знову завів пісню.

— Заткни пельку, доки я не підійшла і сама її тобі не стулила! — крикнула до нього Джул.

Спів урвався.

Вона випила залишки шоколаду. Вона не думатиме про шлях Сатани. Вона не відчуватиме провини. Вона прямуватиме далі шляхом могутності, яким іде герой бойовика.

Джул Вест Вільямс провела 24 грудня в дев’ятнадцятигодинній поїздці на автобусі й на різдвяний ранок заснула в готелі аеропорту в Портленді, штат Орегон. Об одинадцятій годині вона вирушила до аеропорту, здала сумки в багаж на нічний виліт до Лондона, бізнес-клас. У фуд-корті[32] дівчина з’їла гамбургер. Потім купила кілька книжок і набризкалася незнайомими духами в дьюті-фрі.