Вона хотіла сказати «так». Вона знала, що не мусить.

— Так, я дуже нервую.

— Чому?

Паоло на хвильку замислився. «Ставки тепер вищі. Для мене важливо, що ти відповіси». Він повільно підвівся й поцілував її в шию. Дівчина нахилилася до нього, він трохи тремтів. Вона поцілувала його м’яку мочку вуха, а потім губи, стоячи навшпиньках на кухні.

— Це означає «так»? — прошепотів хлопець.

Джул знала, що не повинна йти.

Це була найгірша ідея. Вона давно залишила цю можливість позаду. Кохання являло собою те, чого ти позбуваєшся, коли стаєш… хай ким вона є зараз. Воно більше за життя. Небезпечне. Вона ризикувала і відтворювала себе.

Зараз на її кухні тремтить хлопець, цілуючи її й тримаючи в руках сумку зі шкідливою їжею і газованою водою. Верзе дурниці про овечок.

Джул перейшла на інший бік кімнати і вимила руки в раковині. Їй здавалося, що всесвіт пропонує їй щось гарне й особливе. Більше такої пропозиції не надійде.

Паоло підійшов і поклав руку їй на плече дуже-дуже лагідно, немов просячи дозволу. Ніби благоговіючи з того, що йому дозволено торкнутися її.

І Джул обернулась і сказала йому «так».

Стоунгендж був закритий.

І крапав дощ.

Не можна подивитися на камені, якщо тільки ви завчасно не купили квитки. Джул і Паоло не могли навіть поглянути на них із центру відвідувачів.

— Я обіцяв тобі стародавню таємницю, та не дістав нічого, лише паркувальний майданчик, — промовив Паоло, напівсумно і напівжартома, коли вони повернулися до машини. — Я мав це передбачити.

— Усе гаразд.

— Я знаю, як користуватись Інтернетом.

— О, не переймайся. У будь-якому разі мене дужче хвилюють вівці.

Він усміхнувся.

— Справді?