Яїр 22

Народ знову в підданстві филистимлян і амонітян був 18

Їфтах судив 6

Івцан із Віфлеєма 7

Елон-завулонівець 10

Авдон-ніратонянин 8

Народ знову був у підданстві филистимлян 40

Самсон судив 20

Ілій 40

Народ був знову у підданстві филистимлян, перш ніж він був визволений Самуїлом 20

Давид царював 40

Соломон до спорудження храму 4

А всі вони після додавання дають число років 580.

Потім до них треба додати роки того сторіччя, в якому по смерті Ісуса гебрейська держава квітла, доки не була підкорена Кушан-Рішатаїмом. Число їх, гадаю, було великим. Адже я не можу переконатися ні в тому, що відразу після смерті Ісуса всі ті, які бачили чудесні його справи, загинули в одну мить; ні в тому, що їхні наступники з одного помаху покінчили з законами і з найвищої доблесті впали до найбільшого гріха і недбалості; і ні в тому, нарешті, що Кушан-Рішатаїм легко підкорив їх. Але, оскільки кожна з цих подій вимагає майже нелюдського віку, то безумовно, що Письмо («Книга Суддів», 2:7, 9, 10) містить історію багатьох років, обійдених мовчанням. Крім того, треба додати роки, протягом яких Самуїл був суддею, числа яких у Письмі немає. Потім треба додати роки царювання Саула, які я пропустив при вище наведеному підрахунку, тому що з історії про нього неясно, скільки років він царював. Говориться, щоправда, в «І книзі Самуїловій» (13:1), що він царював два роки, але й цей текст обірваний, а з самої історії ми робимо висновок про велике число.

Що текст обірваний, у цьому ніхто, хоч якоюсь мірою знайомий з гебрейською мовою, не може сумніватися. А він починається так: «Рік був, як Саул40 зацарював, і два роки царював над Ізраїлем». Хто, кажу, не бачить, що число років Саулового віку, коли він став на царство, пропущено. А що з самої історії виводиться велике число, в цьому, я гадаю, ніхто не має сумніву. Бо в 27:7 тієї ж книги сказано, що Давид у филистимлян, до яких він утік через Саула, пробув один рік і чотири місяці. Тому на підставі цього обрахунку решта подій мала трапитися протягом восьми місяців, чому, гадаю, ніхто не вірить. Иосиф принаймні в кінці VI книги «Старожитностей» так виправив текст: «Отож царював Саул за життя Самуїла 18 років, після його ж смерті 2 роки». Та і вся ця історія глави 13-ї ніяким чином не узгоджується з попереднім. Наприкінці глави 7-ї розповідається, що филистимляни так були вражені гебреями, що не наважувалися за життя Самуїла вступати в межі Ізраїля. А тут: що гебреї (за життя Самуїла) зазнавали нападів з боку филистимлян, що ними вони були доведені до таких крайнощів і злиднів, що були позбавлені зброї, якою могли б захищатися, а понад те й засобів робити її. Для мене, звичайно, було б досить марудною справою, якби я спробував усі ті історії, які є в «І [книзі] Самуїловій», узгодити між собою так, щоб усі вони здавалися написаними і розподіленими одним істориком. Але повертаюся до моєї мети. Отож роки царювання Саула повинні бути додані до наведеного вище обрахунку. Нарешті, я не рахував також років безвладдя у гебреїв, тому що їх не встановиш із самого Писання. Час, кажу, коли трапилося те, про що розповідається від глави 17-ї до кінця «Книги Суддів», по-моєму, не встановлено.

Таким чином, із цього вельми ясно випливає, що справжній рахунок років не встановлюється з самих історій, а самі історії не узгоджені між собою в одному й тому ж численні, але передбачають вельми різне літочислення. І тому треба визнати, що ці історії були зібрані у різних писарів і не були ще ні впорядковані, ні зазнали розбору. І не меншою, здається, була розбіжність стосовно рахунку років у книгах літописів царів юдейських і книгах літописів царів ізраїльських. Адже в літописах ізраїльських царів значилося, що Єгорам, син Ахава, зацарював другого року Єгорама, сина Йосафата («II книга Царів», 1:17), а в літописах юдейських царів, — що Єгорам, син Йосафатів, зацарював п’ятого року Єгорама, Ахавового сина (8:16 тієї ж книги). І якщо хтось хотів би, крім того, порівняти історії книг «Параліпоменон» з історіями «Книг Царів», то він знайшов би багато подібних невідповідностей, розглядати які тут мені немає потреби, а ще менше — вигадки авторів, які намагаються таким шляхом узгодити ці історії. Бо рабини цілком шаленіють, коментатори ж, яких я прочитав, марять, вигадуючи, і, нарешті, цілком спотворюють саму мову. Наприклад, коли в «II книзі Параліпоменон» мовиться: «Ахазія був віку сорока й двох літ, коли зацарював» (22:2), то деякі уявляють, що ці роки беруть початок від царювання Єгорама, а не від народження Ахазії. Але якби їм пощастило показати, що така саме думка автора книг «Параліпоменон», то я не вагаючись твердив би, що він не вмів говорити. Подібним чином вони вигадують і багато інших пояснень, і якби ці пояснення були істинними, то я, безумовно, сказав би, що давні гебреї зовсім не знали ні своєї мови, ні порядку в оповіді, і я не визнавав би ніякої основи, ніякого правила у тлумаченні Письма, і можна було б усе вигадувати свавільно.

Якщо, однак, хтось думає, що я говорю тут надто загально і недостатньо ґрунтовно, то я його прошу зробити це самому — хай він покаже нам у цих історіях якийсь певний лад, що його історики могли б без гріха наслідувати в літописах, і хай він, мовлячи й намагаючись узгодити історії, настільки строго дотримується і так пояснює фрази та звороти мови, розподіл і побудову речень, щоб і ми могли наслідувати їх на письмі згідно з його поясненням. Якщо він це зробить, я враз простягну йому руку, і буде він для мене великим Аполлоном. Бо, зізнаюсь, я, хоч і довго шукав, нічого, проте, подібного ніколи не міг знайти. Додам навіть, що я тут не пишу нічого такого, чого б я з давніх-давен і зріло не обдумав. І хоч я з дитинства був пройнятий звичними міркуваннями про Письмо, однак я не міг, зрештою, не прийти до цих висновків. Але нема підстав довше затримувати читача на цьому і запрошувати його до безнадійного заняття. Однак показати саму тему треба було, щоб краще пояснити мою думку. Отож переходжу до решти, що я взявся відзначити стосовно долі цих книг.

Крім того, що ми щойно показали, треба наголосити, що ці книги не зберігалися нащадками з такою турботою, щоб до них не закралося жодних помилок. Давні писарі зауважили багато сумнівних прочитань і, крім того, деякі зіпсовані місця. Однак вони помітили не все. Але чи такого ґатунку помилки, щоб читачеві варто було на них довго зупинятися, — про це я тепер не розмірковую. Думаю, однак, що вони не настільки важливі, принаймні для тих, хто читає Письмо, керуючись вільним судженням. Я можу з певністю твердити, що стосовно моральних правил я не помітив жодної помилки ані різночитання, які могли б зробити їх темними або сумнівними. Щоправда, дуже небагато є таких, що не припускають, аби й до решти змісту Біблії закралася якась помилка, але стверджують, що Бог силою якогось особливого передбачення зберіг непошкодженою всю Біблію. Різночитання ж, за їхніми словами, це знаки найглибших таємниць. Те ж саме вони кажуть і про набір зірочок (asterismis) усередині параграфа, яких налічується 28. Твердять навіть, що в самих значках над літерами містяться великі таємниці41.

Справді, вже й не знаю, чи говорять вони це з дурості, чи з побожності, властивої старим бабам, або ж через пихатість і зіпсутість, — щоб їх одних вважали носіями таємниць Божих. Знаю принаймні те, що я нічого у них не читав, що відлунювало б таємницею, але тільки дитячі розмірковування. Читав також і, крім того, знав деяких базік-кабалістів, несамовитості яких я ніколи не міг достатньо надивуватися. А що помилки, як ми сказали, закралися, то в цьому, я думаю, не має сумніву жодна людина при здоровому глузді, яка прочитала відомий текст про Саула (вже наведений нами — з «І книги Самуїлової, 13:1), а також із «II книги Самуїлової» (6:2), а саме: «І встав та й пішов Давид та ввесь народ, що був з ним з Юдиного Баалу, щоб винести звідти Божого ковчега». Тут також важко не помітити, що місце, куди вони пішли, а саме Кір’ят-Єарім, щоб звідти принести ковчег, було пропущено. Не можемо також заперечувати, що в «II книзі Самуїловій» (13:37, 38) вірш спотворений і обірваний, а саме: «А Авесалом утік, і пішов до Талмая, Амміхудового сина, царя гешурського. А Давид був у жалобі за сином своїм усі ті дні. А Авесалом утік, і пішов до Гешуру, і пробув там три роки». Знаю, що раніше я помічав і інші місця такого ж роду, які в потрібну хвилину не трапляються під рукою.

А що маргінальні помітки, які зустрічаємо інколи в гебрейських кодексах, були сумнівними читаннями, щодо цього також не може сумніватися той, хто звертає увагу на те, що багато які з поміток з’явилися через велику схожість гебрейських літер між собою, а саме: внаслідок схожості, яку мають «каф» з «бет», «йод» з «вав», «далет» з «реш» тощо. Наприклад, у «II книзі Самуїловій», 5:24, написано: «І станеться, коли почуєш», на берегах стоїть: «коли почуєш», і в «Книзі Суддів» (21:22): «І буде, коли їхні батьки або їхні брати прийдуть до нас сваритися», і далі, на берегах стоїть: «до позову». І, таким чином, дуже багато поміток виникло потім також внаслідок вживання літер, званих «нейтральними» (quiescentes), вимови яких справді часто зовсім не чутно і які вживаються без розбору, одна замість іншої. Наприклад, у книзі «Левіт» (25:30) пишеться: «Стане той дім, що в місті, яке не має муру»; на берегах же стоїть: «яке має мур» тощо.