Джул ніяково застигла. Форрест збирав своє пряме волосся в пучок. Поруч із ним лежав примірник часопису «Нью-Йоркер».
— Хочеш пити? — запитав він напрочуд дружнім тоном.
— Дякую, — Джул стала навколішки на край ковдри і взяла банку дієтичної коли.
— У тебе такий вигляд, ніби ти кудись прямуєш, — сказала Імоджен. — Із сумкою, несеш взуття в руках.
— О, я…
— У тебе немає пляжних речей?
Джул подумала, як їй найпривабливіше відповісти, і її слова виявилися правдою.
— Я пришла сюди спонтанно, — промовила вона. — Я іноді піддаюсь імпульсам. Я не планувала сьогодні йти на пляж.
— Маю в сумочці зайвий купальник, — сказала Імоджен на диво лагідно. — Хочеш поплавати разом? Мені до чортів спекотно, тож або я просто зараз іду купатися, або дістану тепловий удар, і Форресту доведеться нести мене увесь довгий довбаний шлях, — вона кинула погляд на вузьке Форрестове тіло. — Не знаю, чи до снаги це йому. То ти хочеш поплавати?
Джул підняла брови.
— Я могла б до вас приєднатися.
Витягши з сумки бікіні, Імоджен простягла Джул.
Купальник був білий і дуже відвертий.
— Швиденько одягай його під спідницю, а ми чекатимемо на тебе у воді.
Імоджен разом із Форрестом, сміючись, побігли до моря.
Джул уперше вдягла речі Імоджен.
У купальнику Іммі вона пірнула у хвилі й виринула, сповнена дивовижного щастя. День був блискучим і, здавалося, не можна не відчувати вдячності за змогу стояти в океані, дивлячись на обрій, поки навколо хлюпає солона вода. Форрест й Іммі мало розмовляли, натомість пірнали у хвилі, верещали та сміялися. Утомившись, вони ставали навшпиньки туди, де падали хвилі, легко підстрибували і дозволяли воді нести їх, піднімаючи та опускаючи. «Ось іде велика» — «Ні, наступна ще більша. Он, бачиш?» — «О, чорт, я ледь не померла, але це було чудово».
Коли всіх трьох уже трусило, а пальці посиніли, вони повернулися на ковдру Імоджен, і Джул опинилася посередині. З одного боку, загорнувшись у тематичний морський рушник, лежав Форрест, а з другого — обличчям до сонця вмостилась Імоджен, досі вкрита краплями води.
— Куди ти поїхала після Ґрінбраяра? — запитала Імоджен.
— Після того як мене вигнали, — відповіла Джул. — Ми з тіткою поїхали з Нью-Йорка.