— Я не сплачуватиму твій борг, — голос Іммі був твердий.

— Мені лише потрібна позика. Аби перебутися, доки ті хлопці не злізуть із мене.

— Це кепська ідея, — мовила Імоджен, — тобі слід іти до банку. Або зняти гроші з кредитної картки.

— У мене немає кредитної картки. Ті хлопці… вони не жартують. Вони залишили записку всередині моєї машини. Вони…

— Не треба було грати на гроші, — відрубала Іммі. — Я гадала, ти розумніший.

— Можеш наперед виплатити мені гроші, щоб я віддав цей борг? Тоді тобі не доведеться більше мене бачити. Я все поверну і зникну, обіцяю.

— Хвилину тому ти розпинався про величезний зв’язок між нами. Тепер обіцяєш зникнути?

— У мене нічого немає, — благально промовив Скотт. — У гаманці лише п’ять баксів.

— Де твоя родина?

— Батько давно пішов. Мама захворіла на рак, коли мені було сімнадцять, — відповів Скотт. — У мене немає нікого.

Якусь мить Іммі мовчала.

— Мені шкода. Я не знала про це.

— Будь ласка, Іммі. Красуне.

— Не починай. Нагорі Форрест.

— Якщо ти допоможеш мені, я піду мовчки.

— Це погроза?

— Я прошу допомоги в подруги, аби сплатити борг, ось і все. Десять тисяч доларів — ніщо для такої, як ти.

— Чому ти винен гроші? На що ти робиш ставки?

— Собачі бої.

— Ні, — Іммі, здалося, була шокована.