— Де це прибиральник? — Брук погукала до їдальні, коли Джул наливала собі стакан води.

— Він злиться на мене, — відповіла Іммі.

— А я злюсь на нього, — сказав Форрест.

— Я теж зла, — гукнула Брук. — Хочу, щоб він помив мої виноградинки, роздягнувся та облизав моє тіло з голови до кінчиків пальців. І він досі цього не зробив. Його навіть тут немає. Не знаю, що пішло не так.

— Дуже смішно, — мовив Форрест.

— Він має все, чого я прагну в хлопцеві, — сказала Брук. — У нього гарна фігура, він тримає рот на замку і, на відміну від вас, — вона закинула виноградинку до рота, — він миє посуд.

— Я мию посуд, — сказав Форрест.

Іммі засміялася.

— Ти миєш єдину тарілку, з якої їв сам.

Форрест кліпнув і повернувся до попередньої теми.

— Ти йому ще не зателефонувала?

— Ні. Він хоче більшу зарплатню, але я йому цього не подарую, — спокійно відповіла Іммі, кинувши погляд на Джул і зустрівшись із нею очима. — Він славний, але чимало разів запізнювався. Я ненавиджу прокидатися з брудною кухнею.

— Ти його звільниш? — запитав Форрест.

— Ні.

— Після розмови про підвищення він сказав, чи працюватиме тут далі?

— Гадаю, так. Я не впевнена, — Іммі підвелася, щоб помити свій кухоль і миску.

— Чому ти не впевнена?

— Я так думала. Але, здається, він — ні, — гукнула Іммі з кухні.

— Потелефоную йому, — запропонував Форрест.

— Ні, не треба, — вона повернулася до їдальні.