— Я вшиваюся, — сказала Брук.

— Зараз?

— Мені драма не потрібна. Я їду додому, у Ла-Хоя. Мої батьки почнуть: «Брук, тобі треба мати стажування! Суспільна робота! Повернися до навчання!» Це мене надзвичайно дратуватиме, але знаєш, я типу скучила за домівкою, — Брук різко повернулась і пішла на кухню. Вона рвучко відчинила двері буфета, взяла дві коробки печива і пачку кукурудзяних чипсів, і поклала їх у свій наплічник.

— Їдло на поромі гидотне, — сказала вона. — Бувай.

Увечері повернулася Імоджен і побачила Джул на веранді.

— Де Форрест? — запитала Джул.

— Він повернувся до навчання, — Іммі сіла і скинула сандалі. — Наступних вихідних відбудеться церемонія прощання зі Скоттом.

— Брук поїхала.

— Знаю. Вона надіслала мені повідомлення.

— Вона забрала з собою все печиво.

— Це ж Брук.

— Вона сказала, що тобі буде байдуже.

— Я його не ховала, — підвівшись, Імоджен підійшла до перемикача, що вмикає освітлення басейну. Вода замиготіла ліхтариками. — Гадаю, нам треба поїхати геть. Без Форреста.

Так.

Чи справді так усе легко? Забрати Іммі лише собі?

— Думаю, їхати треба вранці, — вела далі Імоджен.

— Гаразд, — Джул намагалася вдавати безжурність.

— Я забронюю нам квитки. Ти ж розумієш. Мені треба поїхати звідси, провести трохи часу в дівочій компанії.

— Мені немає потреби тут лишатися, — сяючи, відказала Джул. — Мені взагалі не треба зоставатися будь-де.

— Маю ідею, — змовницьки озвалась Імоджен і витяглася на лежаку. — Є острів Кулебра. Це за Пуерто-Рико, — вона простягнула руку й торкнулася руки Джул. — І не турбуйся про гроші. Квитки, готель, спа-процедури — все моїм коштом.