— У мене був хороший пес.

— Собачі бійки — це кривавий спорт. Це злочин.

— Був один пес із притулку, про якого я знав. І ще я знав хлопця, котрий іноді влаштовує бої. Він мав двійко пітбультер’єрів. Це не було типу спланованою бійкою.

— Бої вже були сплановані, якщо цей хлопець їх організовує. Є закони, що забороняють їх. Це жорстоко.

— Той собака полюбляв битися.

— Не говори так, — промовила Імоджен. — Просто не кажи. Якщо його хтось узяв із притулку і був із ним ласкавий, пес мав би…

— Ти не бачила того собаку, — дратівливо сказав Скотт. — У будь-якому разі був бій, і він програв, зрозуміло? Я зупинив бій, перш ніж псу стало зовсім кепсько. Так можна робити, якщо ти власник, тому що собака… Бійка була не такою, на яку я сподівався.

Джул тихо стояла, захищена стіною літнього душу. Вона не наважилася рухатись.

— Це означало, що я програв гроші усіх хлопців, котрі поставили на нього, — вів далі Скотт. — Вони говорили, що пес мусив битися до смерті. Я відповів, що за правилами власник може зупинити бій. Вони погодились, але завважили, що ніхто цього не робить, бо в такий спосіб ти наражаєш усіх людей, які ставлять на твого собаку, — він уже плакав. — І тепер вони хочуть повернути свої гроші. Хлопець, який організував бій, також воліє повернути свою частку. Він говорить, що люди скаржаться, що я розорив його бізнес, коли… Мені страшно, Імоджен. Не знаю, як усе виправити без твоєї допомоги.

— Дозволь-но я поясню тобі ситуацію, — повільно заговорила Імоджен. — Ти мій працівник, мій чистильник басейну, мій прибиральник. Ти тут працюєш і робиш це доволі непогано. Також ти був приємним хлопцем, з яким можна інколи зависати. Це в жодному разі не зобов’язує мене допомагати тобі, коли скоїв незаконні й аморальні вчинки щодо бідного беззахисного собаки.

Джул почала упрівати.

Те, як Імоджен вимовляла слова працівник, чистильник басейну, прибиральник. Це було так сухо. Дотепер Джул не бачила Іммі віч-на-віч із кимось, кого вона зневажала.

— Отже, ти мені не допоможеш? — запитав Скотт.

— Ми не настільки знайомі.

— Припини, ти щодня протягом кількох тижнів приходила до мене.

— Я ніколи не знала, що тобі подобається спостерігати, як собаки шматують одне одного, поки не помруть. Я ніколи не знала, що ти азартний гравець. Я ніколи не знала, що ти аж такий дурний і жорстокий, яким є, бо ти для мене не більше ніж хлопець, який прибирає мій будинок. Думаю, ти вже можеш іти, — сказала Імоджен Скотту. — Щоб мити підлогу, я можу знайти когось іншого.

Іммі брехала Форресту. І Джул. Вона навмисне вигадувала історії, коли після полудня йшла кудись. Вона брехала про те, чому вона поверталася додому з вологим волоссям, про те, чому вона зморена, про те, де вона робила покупки. Вона брехала про те, що грає в теніс із Брук.

Брук. Брук мусила знати про Скотта. Вони з Імоджен часто приходили додому разом з ракетками та пляшками води, розмовляючи про гру в теніс, коли вони, напевно, взагалі ніколи в нього не грали.

Скотт мовчки пішов. За хвилину Іммі постукала у дверцята душу: «Я бачу твої ноги, Джул».

Джул забракло повітря.