Книги

Щира шахрайка

22
18
20
22
24
26
28
30

— Я повністю твоя, — відповіла Джул.

7

Перший тиждень вересня 2016 року Менемша, Мартас-Вiньярд, Массачусетс

За два дні до самогубства Скотт чистив басейн, коли Джул поверталася з ранкової пробіжки. Він був без сорочки, а джинси трохи спущені зі стегон. Він виловлював листя сачком для басейну.

«Доброго ранку», — сказав він, коли Джул проходила повз нього. Іммі й Форрест іще не прокинулися. Автівки Брук, яку вона взяла напрокат, не було на доріжці. Джулі взяла купку одягу, який дібрала раніше, повісила на гачку поруч із літнім душем і зайшла усередину.

Вона вимилася, поголила ноги і подумала про Скотта. Він був дуже-дуже гарний. Її дивували його м’язи на спині й усі ті розрахунки готівкою. Як це він став тим хлопцем, хто відбілює чужі туалети й косить чужі подвір’я? Він мав вигляд і розмовляв як білий гетеросексуальний герой, котрого ви постійно бачите у фільмах. Імовірно, він міг би мати більшість речей, які хотів би в цьому світі, не докладаючи особливих зусиль. Йому нічого не заважає, але ось він. Прибирає.

Можливо, йому це подобається. А може, і ні.

Коли вона вимкнула воду, то почула, як Скотт і Імоджен розмовляють на веранді.

— Ти мусиш допомогти мені, — сказав він низьким голосом.

— Ні, насправді не мушу.

— Будь ласка.

— Я не можу дозволити втягнути себе в таке.

— Тобі й не треба, Імоджен. Я прошу в тебе допомоги, бо довіряю тобі.

Іммі зітхнула.

— Ти просиш моєї допомоги, бо маю банківський рахунок.

— Це не так. Між нами є зв’язок.

— Що-що?

— Усі ті рази в мене вдома, після полудня. Я нічого не просив. Ти приходила до мене, бо хотіла цього.

— Я не приходила до тебе вже тиждень, — відповіла Імоджен.

— Сумую за тобою.