Коли перед нею розчинили двері номера в готелі «Ріц», вона задоволено зітхнула. Приємно знов опинитися в розкішній обстановці! Троє чи четверо поклонників надіслали їй квіти. Вона прийняла ванну й переодяглася. Шарль Деверіль, її постійний кравець і давній приятель, заїхав за нею й повіз обідати до Булонського лісу.
— Я чудово провела час, — сказала вона йому, — і, звичайно, для стареньких мій приїзд був справжнім святом, але пробути там ще один день я не могла б — умерла б з нудьги.
Ідучи того чудового вечора Єлісейськими Полями, вона просто не тямила себе од щастя. Як приємно знову вдихати запах бензину! Автобуси, таксі, перегук клаксонів, каштани, ліхтарі, безліч людей на тротуарах і в кафе… Все це було казково прекрасно. І коли вони зайшли до «Шато де Мадрід», такого яскравого, такого аристократичного й розкішного, якою насолодою було знову побачити гарно вдягнених, зі смаком підгримованих жінок і засмаглих чоловіків у смокінгах!
— Ах, я почуваю себе, наче королева, що повернулася з вигнання.
Кілька щасливих днів Джулія ходила по ательє, замовляючи та з насолодою приміряючи різне вбрання. Та вона була жінкою твердої вдачі і, раз вирішивши щось, здійснювала своє рішення. Тим-то напередодні від’їзду до Лондона вона написала записку Чарлзові:
«Любий Чарлзе!
Яка я рада, що незабаром знову побачуся з Вами! В середу я маю час. Давайте пообідаємо разом. Ви все ще кохаєте мене?
Ваша Джулія»
Заклеюючи конверт, вона пробурмотіла:
— Bis dat, qui cito dat[33].
Це латинське прислів’я завжди повторював Майкл, коли, у відповідь на прохання якої-небудь благодійної організації про пожертвування, одразу ж переказував поштою рівно половину тієї суми, яку в нього просили.
XXIV
У середу вранці перукар зробив Джулії масаж обличчя й завивку. Вона довго вагалася, вирішуючи, що вдягти — сукню з квітчастого серпанку, дуже гарну й легку, немов на картині Боттічеллі «Весна», чи біле єдвабне плаття, що так чудово облягало її струнку, юну фігуру; та, лежачи у ванні, вона зупинила свій вибір на білому єдвабі: він мав символізувати хоч якоюсь мірою той факт, що жертва, на яку вона йде, є покутою за довгі роки її невдячного ставлення до Майкла. І до цього плаття — ніяких коштовностей, крім намиста з перлів і діамантового браслета; ну, і, крім обручки, ще перстень з одним квадратним діамантом. Джулія охоче загримувала б обличчя під легкий загар, це надало б їй ще привабливішого вигляду, але від цього наміру вона відмовилася, згадавши, що чекає на неї попереду. І справді, не могла ж вона, як той актор, що, збираючись грати Отелло, всього себе вимазав у чорне, натерти усю себе коричневою маззю!
Пунктуальна, як завжди, вона спустилася у вестибюль в ту хвилину, коли перед Чарлзом відчиняли парадні двері. Вітаючись з ним, вона вклала в свій погляд ніжність, чарівну пустотливість і інтимність. Чарлз носив тепер довшу зачіску, ніж раніше. Сиве волосся його поріділо, а благородне аристократичне обличчя трохи змарніло; він тепер ледь помітно горбився, і одяг його мав такий вигляд, наче його давно не прасували.
«Який дивний світ, — подумала Джулія. — Актори аж із шкури пнуться, щоб виглядати, як джентльмени, а джентльмени роблять усе, щоб скидатися на акторів».
Безперечно, вона одразу справила на нього саме те враження, яке хотіла. І першою ж фразою своєю він дав їй можливість узяти потрібну ноту:
— Чому ви сьогодні така особливо прекрасна? — запитав він.
— Тому що я чекала зустрічі з вами.
Своїми гарними променистими очима Джулія зазирнула йому в самісіньку душу. Вона трохи розтулила губи — як леді Гамільтон на портретах Ромні[34]. Це була дуже зваблива гримаска.
Обідали вони в «Савої». Метрдотель посадив їх посеред залу, на почесному місці. Незважаючи на курортний сезон, ресторан був повнісінький. Раз у раз, помічаючи знайомих, Джулія кивала й посміхалася до них. Чарлз мав багато чого розповісти їй; вона уважно слухала його.