— До мене почали доходити чутки, і я вирішив перевірити все сам. Спершу я був подумав, що це просто випадок. Тому й не казав тобі, аж доки не переконався. Що це з тобою, Джуліє?

— Зі мною?

— Так. Чому ти так паскудно граєш?

— Я? — вона сподівалася почути від нього що завгодно, тільки не це. Очі її спалахнули гнівом. — Ах ти ж дурень нещасний, та я ніколи в житті не грала так добре.

— Дурниці. Ти граєш препогано.

Звичайно, їй одлягло від серця, коли він заговорив про її гру, але що це він верзе? Вона аж засміялась, хоч яка сердита була.

— Чи ти думаєш над тим, що кажеш? Та хто краще за мене знає, що таке гра? Хіба не я навчила тебе розуміти її, зробила з тебе актора? Та, зрештою, факти говорять самі за себе. Чи ти знаєш, скільки разів мене викликали сьогодні на сцену, скільки разів піднімали завісу? Цю виставу ще ніколи так добре не приймали.

— Все це я чудово знаю. Публіка дурна. Якщо ти будеш кричати, верещати й тіпатися, мов у корчах, на сцені, то в залі завжди знайдеться сотня йолопів, які аж захлинатимуться від захвату. А останні чотири вечори ти влаштовувала на сцені справжній балаган. Твоя гра була фальшива од початку до кінця.

— Фальшива? Та я в кожне слово душу вкладала!

— Не знаю, що ти там вкладала, але у тебе нічого не виходило. Це була не гра, а казна-що. Ти перегравала, ти форсувала кожен звук, всі твої рухи й жести були абсолютно непереконливі. Такої халтурної гри я ще ніколи не бачив.

— Ах ти ж свиня, та як ти смієш розмовляти зі мною таким тоном? Ти сам халтурник!

Вона дала йому ляпаса.

Майкл посміхнувся.

— Ти можеш бити мене, кричати, лаяти на всі заставки, але факт залишається фактом: твоя гра нікчемна. І тому я не можу починати репетиції нової вистави.

— Тоді знайди собі кого-небудь, хто гратиме краще.

— Ну навіщо ці дурниці, Джуліє. Може, я й не дуже добрий актор, я ніколи і не вважав себе таким актором, але я вмію відрізнити справжню гру від фальшивої. І, більше того, тебе я знаю, як свої п’ять пальців. У суботу я вивішу оголошення про зняття вистави. Після цього ти поїдеш за кордон. «В наші дні» ми поставимо восени.

Його твердий, рішучий тон заспокоїв її. Що правда, то правда: про її акторські дані Майкл знав геть усе.

— Ти чесно кажеш, що я граю погано?

— Гірше не може й бути.

Джулія замислилася. Вона тепер розуміла, що сталося. Давши волю своїм емоціям, вона втратила контроль над собою, і замість того, щоб грати, почала виявляти на сцені свої почуття. І знову мороз пробіг їй поза спиною. Це вже було серйозно. Кохання — коханням і муки — муками, але дозволити, щоб це заважало її грі… ні, ні, ні! Це вже зовсім інша річ. Її гра — то найголовніше в її житті, спершу гра, а потім усе інше.