XXIII

Прийнявши це рішення, Джулія зраділа. Свідомість того, що незабаром причина її страждань залишиться десь далеко, відразу полегшила ці страждання. Вони оголосили про зняття вистави, і Майкл почав комплектувати нову трупу, готуючись до відновлення старої постановки. Джулія часто сідала тепер де-небудь у ложі й з цікавістю спостерігала, як грає актриса, заангажована на роль, котру Джулія виконувала кілька років тому. Перебування в театрі вже само по собі було для неї відпочинком; ніде не почувала вона себе такою щасливою. Спостерігаючи репетиції, вона відпочивала й заспокоювалась і ввечері, коли їй самій треба було виступати, приходила до театру свіжа й бадьора. Вона розуміла тепер, що все, сказане Майклом, було правдою. І вона взяла себе в руки. Відігнавши свої особисті пережидання кудись на задній план, Джулія повернула собі віртуозність гри. Гра перестала бути для неї засобом, що дозволяв розрадити душу, вона знову стала виявом її творчого інстинкту. Джулія раділа з цього, ця перемога повернула їй впевненість у власних силах, принесла почуття визволення.

Але це зусилля забрало всю її енергію, і у вільний час вона не знала, що робити, ходила сумна й пригнічена. Жвавість і оптимізм залишили її, а на зміну їм прийшла не знана досі депресія. Їй здавалось, що майбутнє вже не віщує їй нічого доброго. Зітхаючи, вона казала собі, що вже нікому-нікому не потрібна. Майкл порадив їй поїхати до Відня, побути там з Роджером, та хоч це була принадна перспектива, вона похитала головою:

— Ні, я йому там тільки завдаватиму зайвого клопоту.

Вона боялася, що її присутність зв’яже сина. Він там гуляє, веселиться, і вона йому тільки заважатиме. Їй аж моторошно стало, коли вона уявила собі, яка то морока для нього буде розважати її, запрошувати на прогулянку чи до ресторану. Цілком природно, для нього куди приємніше бути в товаристві друзів-однолітків. Тим-то Джулія вирішила поїхати на відпочинок до своєї матері.

Місіс Лемберт — або мадам де Лямбер, як вперто називав її Майкл, — вже багато років жила із своєю сестрою, мадам Фаллу, в Сен-Мало. Щороку вона на кілька днів приїздила до Джулії в Лондон, але цього разу приїхати не змогла, бо трохи нездужала. Їй було вже за сімдесят, і Джулія знала, що вона буде дуже рада бачити дочку. Кому потрібна англійська актриса у Відні? Там вона була б нулем без палички. А в Сен-Мало вона перебуватиме в центрі уваги, і старенькі матимуть змогу хвалитися своїм знайомим: «Ma fille, la plus grande actrice d’Angleterre»[30], — і таке інше.

Сердешні старенькі, їм не так уже довго лишається жити на цьому світі, і життя їхнє сіре й одноманітне. Звичайно, вона там вмиратиме від нудьги, але для матері й тітки її приїзд буде справжнім святом. Джулія відчувала, що за час, коли робила свою блискучу й славну кар’єру, матері вона приділяла надто мало уваги. Тепер вона спокутує цей гріх і робитиме все, щоб догодити старенькій. Приплив ніжності до Майкла, думки про те, що вона багато років була несправедлива до нього, викликали в неї докори сумління. Досі вона весь час думала тільки про себе, поводилася, як справжня егоїстка, і ось настав час спокутувати свою провину.

Палко бажаючи принести себе в жертву, вона написала матері, що незабаром приїде до неї.

Під різними цілком правдоподібними приводами вона уникала зустрічей з Томом аж до останнього дня свого перебування в Лондоні. І ось настав день, коли остання вистава була вже зіграна, і в кишені у неї лежав квиток до Сен-Мало — на вечірній поїзд. Том прийшов попрощатися з нею десь о шостій годині. На той час Майкл уже був дома, а до того ж у неї зібралися Доллі, Чарлз Темерлі й ще кілька знайомих, отже, вони не могли й на мить залишитися самі. Джулія переконалася, що їй зовсім не важко розмовляти з ним цілком природним тоном. Поява Тома викликала у неї не гострі страждання, а тільки тупий сердечний біль.

Час від’їзду Джулії і те, куди вона їде, вони з Майклом тримали в таємниці, тобто їхній агент по пресі повідомив про це редакції лише кількох газет, і тому, коли вони приїхали на вокзал, на них чекало там не більш як півдюжини репортерів і три фотографи. Джулія сказала їм кілька банальних фраз, Майкл додав кілька слів од себе, а тоді агент по пресі одвів репортерів убік і коротко ознайомив їх з планами Джулії. Тим часом Джулія й Майкл позували перед фотографами, які їх зняли рука в руку, потім їхній останній поцілунок і, нарешті, Джулію, яка, наполовину висунувшись з вікна вагона, махає рукою Майклові, котрий стоїть на пероні.

— Ну, й настирливі ж ці люди, — сказала вона. — Від них ніде не сховаєшся.

— Я просто не розумію, як вони дізналися, що ти їдеш.

Навколо них уже зібрався невеличкий натовп цікавих.