— Я спробую взяти себе в руки.

— Ні, силувати себе не треба. Ти просто перевтомилася. І в цьому винен я, тобі давно треба було відпочити. Добрий відпочинок — ось єдине, що тобі зараз потрібно.

— А як же театр?

— Якщо я не зможу здати його в оренду, то відновлю яку-небудь постановку, де є роль і для мене. Скажімо, «Серця-козирі». Ти ніколи не любила у ній грати.

— Але ж усі пророкують чудовий сезон. А відновлений спектакль, та ще й без моєї участі, дасть тобі пшик. Ти не заробиш на ньому жодного пенні.

— Мене це анітрохи не турбує. Головне — це твоє здоров’я.

— О боже, та не будь ти таким великодушним! — вигукнула Джулія. — Я не люблю цього. — І раптом вона голосно розридалася: —Любий!

Він обняв її й посадив на канапу, сівши поруч. Вона розпачливо пригорнулася до нього.

— Ти такий добрий, Майкле! А я… я ненавиджу себе. Я зла тварюка, я нікчема, я справжня наволоч. У мене підла, підла душа!

— Цілком можливо, — посміхнувся він. — Але факт лишається фактом: ти велика актриса.

— Не знаю, як ти можеш терпіти мене. Я ставилася до тебе, як свиня. Ти такий великодушний, а я безсовісно цим користалася.

— Ну, ну, люба, не треба казати такого, про що потім можеш пошкодувати. Колись я можу тобі нагадати ці слова.

Його ніжність зовсім обеззброїла її, і тепер вона картала себе за те, що стільки років так погано ставилася до нього.

— Слава богу, що я маю тебе. Щоб я робила без тебе?

— А навіщо тобі робити щось без мене?

Він ніжно пригортав її до себе, і хоч вона все ще схлипувала, та їй уже полегшало.

— Пробач, що я так підло з тобою розмовляла.

— Дурниці, люба.

— Ти справді вважаєш мене халтурницею?

— Серденько, Дузе ніщо в порівнянні з тобою.