Ось так просто — це найчудовіша річ, яку дарувало Канзасу

Небо; і всі шари американської атмосфери, що ковтали легені, — від швидкоплинного

Холоду в космосі до землі, де зернівки дрімотні схиляються низько та важко

І вдихи рахують, як фермери-багатії: і чекає на них останній

Її суперменський вчинок — змах фінальний ретельний неспішний її руки

Над її неушкодженим юним тілом, яке бачить кожен, хто спить, уві сні:

Хлопчики вперше дізнаються, як кров від серця потрапляє до паху,

А долоні вдівців на фермі під ковдри повзуть і там виявляють,

Що на світанку повстали й самі, кров неземна гордовито біжить

До сонця, всі відчувають, як щось їх проймає, коли повз пролітає вона,

Прикривши руками довгі ноги свої, свої груденята маленькі й глибину

Між ногами, а волосся позбулося шпильок і майорить на вітрі

За тілом її, нехай полетить відверто й спробує раптом у мить останню приземлитись

На спину. Ну ось і все. ВСЕ.

І тих, хто знайде її, втиснуту

В землю м’яку, що піддалась, прийняла, прогнувшись, форму дівочого тіла,

І милями простягнулися зморшки під місцем, де впала вона,

І образ її посмертний в землі, як в хмаринці, не скаже нічого.

Та ось вона тут — нез’ясовна, беззаперечна, і раптом вони пригадають,

Як усередині теж щось розбилось, щоб жити і помирати постійно,