Джон Варлі (1947 р. н.) народився в Остіні й виріс на узбережжі Мексиканської затоки. Його квитком подалі від нафто­хімічного смороду та пекельної вологості стали стипендія Державного університету штату Мічиґан та плани стати вченим. Наука виявилася нудною, так само й англійська мова, а незабаром — навчання загалом. Він покинув відвідувати заняття, крім тих, де показували класичні фільми. Вирушив у мандри зі своїм другом, саме вчасно діставшись до Сан-Франциско під час Літа кохання, про яке ніхто з них і не здогадувався. Першого дня там він співав і читав вірші з Алленом Ґінзбергом у хіпівській нічліжці. Після цього Джон вирішив, що він хіпі. Він жив у Таксоні, де познайомився з Ліндою Ронстадт[74] ще до того, як вона стала відомою. Якось він застряг у заторі в штаті Нью-Йорк, який виявився фестивалем Вудсток. Вибратися з нього він не міг три дні. Джон ухилився від призову. У 1973 році він вирішив стати письменником-фантастом. Він виявився одним із перших, кого назвали новим Гайнлайном. Це лестило і хвилювало, адже «старий» Гайнлайн був головним зразком для наслідування і тоді ще не помер. Твори Варлі перекладено 16 мовами, яких він навіть не знає, включно з есперанто. У кар’єрі Джона трапилася десятирічна перерва, під час якої він працював у Голлівуді. Заробляв непогані гроші і навіть мав офіс прямісінько біля воріт студії «Metro-Goldwyn-Mayer». У той період він познайомився з Мелом Ґібсоном, Полом Ньюменом, Сіґурні Вівер, Чарльтоном Гестоном та багатьма іншими зірками. Усі вони, крім Вівера, виявилися нижчими, ніж він гадав (Джон Варлі мав зріст 198 см без ковбойських чобіт). Варлі деякий час жив у Портленді, штат Ореґон, разом з Лі Еммет, котра стала його першою редакторкою. Вона чудово на цьому розумілася й мала чимало корисних пропозицій. Вони завели дев’ятнадцятирічного собаку на ім’я Чірокко, котрий був найкращим шелті в Ореґоні, і прожили кілька років у трейлері, припаркованому за пів сотні метрів від пляжу на центральному узбережжі Ка­ліфорнії. Пізніше чотири роки жили в Голлівуді в районі Тай-Таун. Зараз мешкають у Ванкувері, штат Вашингтон.

Бев Вінсент (1961 р. н.) — автор кількох книг, найновіша з яких «Темна вежа. Путівник», і понад вісімдесяти оповідань, які публікували в журналах «Alfred Hitchcock’s Mystery Magazine», «Ellery Queen’s Mystery Magazine» та двох антологіях «MWA». Його твори переклали кількома мовами та номінували на премію Брема Стокера, премію «Едґар» та премію Міжнародної асоціації авторів трилерів. У 2010 році став лауреатом премії Аль Бланшара. Докладніше дивіться на сайті www.bevvincent.com або слідкуйте за ним у твітері @BevVincent.

Джо Гілл (1972 р. н.) — автор «Пожежника», бестселера номер один за версією «New York Times», «Країни Різдва» та зовсім свіжої збірки «Чудернацька погода». Мешкаючи одночасно у Великій Британії та Сполучених Штатах, він чимало часу проводить у повітрі та частенько розмірковує про різні жахливі речі, що можуть трапитися з людиною на десятикілометровій висоті.

Коді Ґудфеллоу (1970 р. н.) написав сім романів і ще три в співавторстві з Джоном Скіппом (автором бестселерів за версією «New York Times»). «Мовчазна зброя для спокійних воєн» та «Бойовики з чудовиськом» — це два з його чотирьох коротких літературних творів, що отримали книжкову премію «Країна див». Ґудфеллоу написав сценарії, став співпродюсером та поставив короткометражний гігієнічний фільм[75] у дусі Лавкрафта «Татко-­домогосподар». Як ієрофант Езотеричного ордену Даґона, він щороку головує на кількох молитовних сніданках Ктулху. Нещодавно Коді зіграв фермера-аміша в рекламному ролику готелів «Days Inn», також він знімався в масовці на численних телевізійних програмах, зокрема «Водолій», «Американська історія жаху: Роенок», «Блиск», «Ти найгірший», «Кірбі Бакетс», «Путівник Кевін Гарт по чорній історії» та у відеокліпах «Ентрекса» і Бека. Коді також є співзасновником «Perilous Press» — нерегулярного мікровидання в жанрі сучасних космічних жахів. Попри те, що ви, можливо, читали в інших джерелах, насправді він живе в Портленді, штат Ореґон.

Роальд Дал (1916—1990) народився в Кардіффі в родині норвезького походження. У 23-річному віці став на службу в британській військовій авіації, отримав поранення в авіаінциденті під час Другої світової війни, після чого почав писати для дорослих. Сидячи в хатині в глибині саду, написав кілька найулюбленіших у цілому світі оповідань для дітей, зокрема «Матильду», «Чарлі та шоко­ладну фабрику» та «Великого дружнього велетня». Сього­дні його історії перекладені 60 мовами, продано понад 250 мільйонів примірників книг. Чимало його творів також адаптовані для сцени та екрана, зокрема класичний фільм 1971 року «Віллі Вонка та шоколадна фабрика», «Фантастичний містер Лис» Веса Андерсона, «Великий дружній велетень» Стівена Спілберга та переможець у багатьох номінаціях, мюзикл Королівської шекспірової трупи «Матильда», музику для якого написав Тім Мінчин.

Джеймс Л. Дікі (1923—1997) — американський поет і романіст, найбільш відомий як автор роману «Визволення», котрий у 1972 році був адаптований у сценарій для кінофільму. Сам Дікі знявся у фільмі в ролі шерифа. Під час Другої світової війни він працював оператором радіолокації в ескадрильї нічної авіації в Повітряному корпусі армії США, згодом знову служив у ВПС США під час Корейської війни. Отримавши ступінь бакалавра з англійської мови та філософії в Університеті Вандербільта, продовжив магістратуру з англійської мови в тому ж закладі. Викладав в Інституті Райса та Університеті Флориди й декілька років писав тексти для реклами. Дікі опублікував першу збірку своєї поезії в 1960 році й отримав грант Ґуґґенхайма та Національну книжкову премію в жанрі поезії, а також став консультантом із поезії в Бібліотеці Конгресу. Попрацювавши більшу частину 1960-х років запрошеним лектором, у 1969 році Дікі став професором англійської мови та запрошеним письменником в Університеті Південної Кароліни. У 1966 році він був обраний вісімнадцятим поетом-лауреатом США, у 1977 році Дікі запросили прочитати свою поезію на інавгурації президента Джиммі Картера. У день висадки на Місяць «Аполлона-11» в липні 1969 року телебачення транслювало читання його поеми «Місячний ґрунт».

Артур Конан Дойл (1859—1930) був лікарем, котрий вигадав Шерлока Голмса — детектива-консультанта, що з’являється в десятках оповідань та повістей і чотирьох романах. Окрім того, Конан Дойл писав історичні романи та пригодницькі історії про професора Челленджера. Торкався теми Бурської війни та інших питань, пов’я­заних з Африканським континентом. Захопився спіритизмом, зацікавленість яким призвела до конфлікту з людьми на кшталт Гаррі Гудіні та Джозефа Мак-Кейба. Його автобіографія «Спогади і пригоди» була опублікована за шість років до смерті.

Стівен Кінг (1947 р. н.) першу свою новелу продав часопису «Startling Mystery Stories» у 1967 році. Восени 1971 року почав викладати англійську мову в старших класах Академії Гемпдена, державній середній школі міста Гемпден, штат Мейн. Пишучи вечорами та у вихідні, він продовжував створювати оповідання та працю­вати над романами. Навесні 1973 року видавництво «Doubleday & Co.» погодилося надрукувати його роман «Керрі», заплативши Кінгові кошти, аби він міг покинути викладання та розпочати діяльність професійного письменника. Відтоді Кінг опублікував понад 50 книг і став одним з найуспішніших письменників у світі. 2003 року Стівен отримав медаль Національного книжкового фонду за вагомий внесок в американську літературу, 2014 року — Національну медаль мистецтв США та 2018 року — премію «PEN America» за літературну службу.

Е. Майкл Льюїс (1972 р. н.) — безтямний ентузіаст авіації та страшилок, котрий навчався письменницької майстерності в університеті П’юджет-Саунд у Такомі. Його оповідання з’являються в «Антології жахів» (видавництво «Megazanthus»), «Екзотичній готиці — 4» (видавництво «PS Publishing») та «Диких звірах» (видавництво «Grey Matter Press»). Льюїса можна знайти у фейсбуці й твітері. Він — уродженець Тихоокеанського північного заходу, де прожив ціле життя, батько двох синів та головний служитель двох котів-братів.

Річард Метісон (1926—2013) — автор багатьох класичних романів та оповідань. Він творив у різних жанрах, серед яких фентезі, жахи, паранормальні явища, саспенс, наукова фантастика та вестерн. Окрім книжок, він писав сценарії для телебачення (серед яких «Сутінкова зона», «Нічна галерея», «Зоряний шлях») та численних художніх фільмів. Багато романів та оповідань Метісона були екранізовані, зокрема «Людина, що неймовірно зменшується», «Я — легенда», «Десь у часі» та «Куди приводять мрії». Серед його численних нагород — Всесвітня премія фентезі, премія Брема Стокера за життєві досягнення, премії «Г’юґо» та «Едґар», нагорода «Шпора» за най­кращий ковбойський роман, численні нагороди Гільдії письменників, у 2010 році Метісон потрапив до Зали слави наукової фантастики.

Ден Сіммонс (1948 р. н.) народився в Пеорії, штат Іллінойс, зростав у різних містах та містечках на Середньому Заході, серед яких Брімфілд, штат Іллінойс, котрий і став прототипом його вигаданої В’язової гавані в «Літі ночі» у 1991 році та «Зимових привидах» у 2002 році. Ден отримав ступінь бакалавра з англійської мови в коледжі Вобеш у 1970 році, а на останньому курсі здобув національну премію Фі-Бета-Каппа за майстерність у художній літературі, журналістиці та мистецтві. У 1971 році Ден отримав магістерський ступінь в університеті Вашингтона в Сент-Луїсі. Після цього він 18 років працював у галузі початкової освіти: 2 роки в Міссурі, 2 роки в Баффало, рік у Нью-Йорку на посаді корекційного педагога за програмою BOCES і ще 14 років у Колорадо вчителем.

Девід Дж. Cкоу[76] (1955 р. н.) за чотири десятиліття писав оповідання для понад 30 томів літературної серії «Найкраще за рік» і здобув Всесвітню премію фентезі, надзвичайно рідкісну нагороду «Розмах» від журналу «Twilight Zone», а також премію Міжнародної гільдії жахів за «Дике волосся» (це була збірка текстів з його колонки «Марення та пускання слини» в журналі «Fangoria»). Серед його романів — «Вбивчий риф», «Шахта», «Камінь перемагає ножиці», «Кулі дощу», «Зброяр», «Полювання на тих, хто вбиває чоловіків», «Міжусобиці», «Додаткове озброєння» та «Велика тиснява». Його оповідання виходили збірками «Коли бачиш червоний», «Грішні янголи», «Чорна шкіра — обов’язкова вимога», «Підземелля орхідей», «Око», «Зомбі-джем», «Розпливлося виснажливе спустошення», «DJSturbia» та збірку вибраних творів «DJStories». Плідно писав сценарії для фільмів («Ворон», «Шкіряне обличчя: Техаська різанина бензопилою III», «Закривавлені пагорби») та телебачення («Казки зі склепу», «Примхи науки», «Голод», «Майстри жаху»). Серед його документальних робіт — «Мистецтво Дрю Струзана» та «Супутники за межею можливого». Його наступна робота «За межею можливого у 50» у 2015 отримала премію Рондо Гаттона як найкраща книга у жанрі класичного горору. Як свідчать знавці, побачити, як Девід розмовляє та пересувається, можна в документальних фільмах та на DVD, починаючи від «Істоти з чорної лагуни», «Інкуба» та «Втечі з Шоушенка» і закінчуючи «Криком і знову криком», «Бажаннями звіра» та «Психологічною спадщиною». Скоу також був редактором тритомної серії «Втрачений Блох» для видавництва «Subterranean» і книжки «Елвісленд» Джона Фарріса. Він був співпродюсером доповнення до таких DVD, як «Скажені пси», «З пекла», «Я, робот», «Брудна дюжина: спеціальний випуск» і «Хроніки Нарнії: лев, чаклунка та шафа». Джон отримав найпершу в історії нагороду ім. Х. Ф. Ґонсалеса за творчість, і саме завдяки йому слово «сплаттерпанк» з’явилося в Оксфордському словнику англійської мови в 2002 році. Живе і працює у своєму улюб­леному Лос-Анджелесі. Ґуґліть його, як вам заманеться.

Пітер Трімейн (1943 р. н.) зараз живе в Лондоні. Перш ніж узятися до кримінальної фантастики, він завоював репутацію написанням трилерів про надприродні явища. Як колишній фахівець із кельтських мов, відомий у світі своїм довгим циклом історичних кримінальних оповідань «Таємниці сестри Фідельми». Дія в них відбувається здебільшого в Ірландії в VII столітті, а нещодавно у липні 2018 року з’явилася 29 частина серіалу. Після перекладу циклу багатьма мовами в 2001 році в США було створене Міжнародне товариство сестри Фідельми. З 2006 року в Кашелі, графство Тіперері, тобто в «рідному місті» персонажа Фідельми, відбувається триденний міжнародний зліт шанувальників. Відкриваючи його у 2014 році, ірландський міністр довкілля Алан Келлі назвав цикл Трімейна «національним скарбом». Поза циклом «Фідельма» Пітер написав лише кілька оповідань. «Вбивство в повітрі» підтверджує, що його талант не обмежений VII століттям.

Е. Ч. Табб (1919—2010) народився в Лондоні, його твори перекладено понад десятьма мовами. За шістдесятирічну письменницьку кар’єру він опублікував понад 120 романів та 200 фантастичних оповідань. Серед його літературної спадщини — історичні пригодницькі романи, детективи та вестерни, але найвідомішим його зробили численні науково-фантастичні оповідання, серед яких класичний «Чужий пил» (1955) та «Народження космосу» (1956). Найбільшу славу Табб здобув завдяки дов­гому циклу «Дюмарест із Терри», галактичній сазі про графа Дюмареста та його пошуки рідної легендарної загубленої планети — Землі. Цикл складається з 33 частин, остання з них «Дитина Землі» вийшла друком у 2009 році. Не менш відомими стали його новелізація серіалу «Космос 1999» та роман «Мис Кеннеді» (написані під псевдонімом Ґреґорі Керн). Деякі з найкращих оповідань увійшли до збірки «Найкраща наукова фантастика Е. Ч. Табба». Табб продовжував писати аж до смерті в жовтні 2010 року; його останній роман «Сатанинські вогні» був опублікований у 2013 році.