Коли вони так без причини ідуть у поля, де земля незворушно

Впіймала її, перервала дівочий політ, наказала лежати, аби

Вона не могла ворухнутись чи повернутись, ковзнути й прибрати

Інакшої пози, немає тут жодного парашутиста, щоб підхопити її

І пірнути із нею, розкинувши над головою шовк весільний, їй більше не

Дивитись на дощ у кружлянні жінок, що прийдуть на місце покійних,

Не бути богинею для норвезьких селянок чи проституток, що мало собі не ламають спини

У Вічиті[69]. Все повітря над нею не дасть їй нагоди

Раз вдихнути, бо ж зникло, та вона не померла, вона залишається тут —

Спокійно лежить горілиць у полях і відчуває, як пахнуть

Нестримні озимі, що хочуть підійняти її; і краєчком ока,

Згасаючим зором помітить хвилю якусь і повірить,

Що зможе в життя свого коротесеньку мить у ролі богині

Пірнути у воду вперед головою і виринути, усміхнувшись вразливо,

Як дівчина із реклами купальників, та одначе лежить, як туристка на пляжі,

Купаючись в променях місяця, вгрузнувши в землю глибоко, неподалік

Залізничної естакади й цистерни з водою, яку побачить,

Якщо трохи підійме голову зі своєї неглибокої ями; і раптом одяг її починає

Падати над Канзасом в кущі, на вкриту росою траву біля шостої лунки

Гольф-клубу — один черевик; її пояс летить униз фантастично