Десь у воду, то житиме, наче дайвер, що вправно пірнає

В іншу щільну, срібну, повільну і рятівну, та все ж для легень непридатну

Стихію: є вода, є ще час вдосконалити рухи

Для пірнання: стиснути ноги, руки витягнути вперед,

Аби в воду ввійти, наче голка, і виплисти на поверхню, мокрій, живій,

Хай їй хтось простягне кока-колу; є ж іще унизу оті води

Життя, де місяць стиснувся і лежить у ставку, так дозвольте ж мені розпочати:

Нічне небо Канзасу своїм розітнути тілом, розчахнувши повіки на кшталт супермена,

Просто до клятого місяця, розгорнути два крила природні піджака,

Пошитого Доном Лопером, і майнути совою до мерехтіння води;

Неможливо просто упасти, просто летіти й кричати, гаючи час, краще ним скористатись;

Вона вже проминула всі хмари, й повітря вологе

Зіпсувало їй кучері, й клапті туману востаннє на лиці розірвалися вовною — і їй відкрилась

Нова темрява, рух нових фар на ґрунтівках, що з хаосу виїжджають,

Ніч невпинно теплішає, ось новенький неминучий світ чиєїсь

Країни — сірий камінь і світло у водах, що ждали її;

Гей, вода: та хто знає, що буде, коли дівчина юна завзято візьме своє тіло

Й полетить, і триматиме курс на схиблене місяцем око в обіймах середнього заходу,

До води, що роками на неї чекала; нехай розтинають повітря

Рукави піджака, аби тільки дістатись мети? Що сказать наостанок