Ми, люди, також комунікуємо за допомогою сигналів та поведінки, на що, своєю чергою, впливають гормони. Проте ми значно більше інших тварин використовуємо також і складні та культурно обумовлені сигнали. Ми відійшли набагато далі тілесних сигналів. За допомогою одягу, мови та предметів ми створили багато можливостей подавати як правдиві, так і фальшиві сигнали, і постійно розвиваємо ці вміння. Майже всю культурну діяльність також можна трактувати як вираження статусу, хоча, на перший погляд, це стосується чогось іншого. Прагнення статусності може пояснити багато дій, які в іншому разі не мали б сенсу. Основним видом діяльності багатьох прадавніх суспільств було полювання на великих тварин, хоча вони могли б легше отримати необхідні калорії, збираючи фрукти та споживаючи дрібних комах, а теорія сигналів дає цьому цілком логічне пояснення. Для рибалок мікронезійського острова Іфалук зусилля можуть передбачати більші затрати енергії, ніж її компенсація від вилову. Проте навіть якщо вони повертаються з риболовлі ні з чим, така діяльність сигналізуватиме про наявність сили, волі та наполегливості, що, своєю чергою, відіб’ється на соціальному статусі, коли тріумфатор повернеться додому таки зі здобиччю та щедро нею поділиться.
Люди прагнуть статусності багатьма способами. Вони займаються спортом чи носять костюми з наплічними накладками, щоб виглядати більш переконливо. Але вони також можуть розвивати почуття гумору та відчуття стилю, або стати активними учасниками місцевої спортивної команди. Представники виду, який не уявляє свого існування без матеріальних благ, посилаючи свої сигнали, не обмежуються тілесними сигналами та поведінкою. Все, що ми купуємо чи використовуємо, може сигналізувати про щось, і чесно, і фальшиво. Ми вкладаємо гроші в предмети, наповнюємо ними будинки та гаражі, а з них отримаємо свій дохід у вигляді статусності та претензійності.
– Це парадокс, – каже Карл Ейрік Гауґ, редактор журналу «Carl’s Cars». – У світі, де автомобілі їздять усе повільніше, а регулювання стає все суворішим,
Він знаходить кілька фотографій на своєму ноутбуці. А й справді: фари мають форму сердитих очей, що зводяться над невеликим ревучим радіатором. Автомобіль нагадує кошеня із суперсилою, дивне поєднання милоти та агресії, що нагадує героя японських аніме.
– Мені здається, всі виробники у світі немов визнали, що BMW є лідером галузі, і тепер у своєму дизайні намагаються їм відповідати, аби показати, що також можуть бути такими ж ефективними та потужними.
Гауґу самому, здається, не надто подобається такий фокус на тестостероні у світі автомобілебудування. Він вважає, що агресивний напрям автодизайну «повністю затьмарює класичний красивий та цікавий дизайн автомобіля». Журнал, який він очолює, називають автомобільним журналом, що йде проти течії, або, як написали «Wallpaper»: «їм не притаманний мачизм більшості автомобільних журналів». Хоча густа борода Гауґа достатньо маскулінна, він говорить на диво м’яким і легким голосом. Такий тон настільки ж притаманний прихильникам електромобілів, як і любителям ревучих тачок на бензині.
– Я щойно надіслав електронного листа дизайнерам BMW, – каже він. – Вони жартують, що «день без подвійних вихлопних труб – як день без сонця. Porsche Cayenne має чотири вихлопні труби ззаду. Справжня причина наявності аж чотирьох полягає в тому, що вихлопи від тепла і швидкості настільки великі, що потрібно їх розподіляти. Але якщо ми зменшуємо викиди, то навіщо стільки труб? Так само і з радіатором у сучасних автомобілях. Як і вихлопна труба, спочатку він був функціональною ланкою двигуна внутрішнього згоряння, але зараз вони мають переважно лише візуальний функціонал, як ікла Дракули на карнавалі.
– Для сучасного двигуна потрібно повітря не більше, ніж здатна забезпечити невелика смужка отвору біля бампера. Проте радіатори ставали все більшими і більшими. І вони навіть не пропускають повітря. Між іншим, у Норвегії взимку бувають такі морози, що це завадило б ефективній роботі двигуна з такими величезними радіаторами.
Щелепа хижака дала не лише візуальне натхнення дизайнерам автомобілів, але й звукове. На своєму веб-сайті Jaguar пише: «Від звуку кришки підставки для чашок до гарчання двигуна – все, що ви чуєте в моделях X-TYPE, XF, XJ або XK є справжнім звучанням ягуара». Повідомляється, що виробник розглядав можливість відтворення аудіозаписів справжнього реву ягуарів стереосистемами автомобілів під час запуску двигуна, але це дало надто жорсткий ефект. Тож тепер компанія згадує у слогані лише звуки механіки та двигуна автомобіля.
Гері Данн, керівник звукотехнічного відділу компанії-виробника, вихваляється тим, як вони зуміли досягнути ідеального звучання на дорозі. У той час як інші спортивні автомобілі або постійно глушать, або настільки тихі, що ви не помічаєте роботу двигуна, водій Jaguar чує м’яке мурчання на низьких швидкостях і агресивний рев при прискоренні. Данн розкриває деякі таємниці, що криються за цим. Як і інші автовиробники, інженери Jaguar зробили все можливе, щоб зменшити шум у салоні, проте вони обладнали автомобілі «активною вихлопною системою», яка створює додатковий гул при прискоренні, і такою системою забору повітря, яка створює «прийнятний звук сердитого ричання» у салоні на високій швидкості.
Оживляння автомобілів навряд чи є чимось новим. Ми звикли чути, що вони «гудуть» чи з вигляду є злими або веселими. Хоча потенційний покупець автомобіля, з раціонального погляду, ймовірно, повинен орієнтуватися на технічні характеристики, немає жодних сумнівів, що зовнішній вигляд та емоції авто також вступають у гру. Коли ми асоціюємо автомобіль із хижаком, це додає додаткової впевненості водію, навіює йому самосприйняття як сильного та мужнього. Тому в автовиробників багато працівників задіяні не в роботі над покращенням потужності двигуна, а в роботі над покращенням його звучання. Якщо сигналізація машини спершу звучала як кошеня чи дикий буйвіл, то тепер, не сумнівайтеся, її ретельно опрацюють, перш ніж цей звук дійде до вух водія.
Ми взяли спортивний автомобіль, наприклад американський Fisker, та порівняли звук двигуна з доглядом за хутром. Запитаєте, що це може означати? У звукотехніків Fisker спершу не було ніякого хутра, за яким потрібно доглядати: коли автомобіль їхав повільніше ніж 50 кілометрів за годину, його електромотор був практично безшумним. Здавалося б, індустрія, яка багато років рекламувала все більшу безшумність їзди, мала би бути задоволеною такою перевагою. Натомість техніки Fisker розробили звукове супроводження, немов перуку з нуля – вони хотіли домогтися звучання. Але якого? Усі електромобілі мають спільну проблему: йдеться не лише про водія, для котрого звучання мотора його авто створює певний імідж, але насамперед йдеться про безпеку пішоходів, яким потрібно чути, коли авто наближається. Розглядали багато різних варіантів – від пташиного цвірінькання до імітації звуку старих бензинових двигунів, проте для такого футуристичного об’єкта, як Fisker, жодна з альтернатив не підходила, і вони обрали щось геть інше.
– Я не в змозі його відтворити, – каже Карл Ейрік Гауґ. – Цей звук не схожий на двигун, більше нагадує свист літака. І відтворюється він штучно. Я взяв інтерв’ю у людини, яка стояла за його розробкою. Генрік Фіскер пояснив, що звук був обраний тому, що він нагадував «Зоряні війни».
І тут все стало на свої місця. Звук, безумовно, звучить штучно і нагадує наукову фантастику: вібруючий гул, подібний до звуку електромагнітного поля, коливальні електрони під космічним кораблем, чи віртуальні мотоцикли з фільму «Трон», що керуються світлом. І хоча цей звук повністю згенерований, він сприймається як більш чесний, аніж якби це була імітація звуку бензинового двигуна. Традиційний рев спортивного автомобіля скидався би на своєрідну спробу шахрайства, тоді як ці загадкові звуки відчувалися достатньо образними, аби сприймати їх за естетичну прикрасу реальності. Стрічки онлайн-форумів показують, що реакції автолюбителів варіюються: від ентузіазму та захоплення в круглих очах до роздратування та упередження. І чомусь у коментарях я натрапив на багато метафор із сексуальним підтекстом. На кшталт, що «беззвучні автомобілі схожі на беззвучний секс у темряві», або що штучний звук Fisker нагадує «імітацію оргазму».
Звучання двигуна важливе, проте коли ми купуємо автомобіль, то часто звертаємо увагу на більш дрібні деталі. Ми зачиняємо та відчиняємо дверцята і бардачок, натискаємо на кнопки, пробуємо перемикачі. Якщо вони надміру тугі і не
– Коли зачиняєте дверцята старих BMW та Mercedes, виникає особливе відчуття, немов засуваєш кухонну шухляду: вона йде м’яко і плавно з характерним звуком наприкінці. Всі ці роки велися суперечки щодо правильного звучання, – каже Карл Ейрік Гауґ. – Інші виробники авто знову і знову читають відгуки, мовляв, «стало набагато краще, проте до Mercedes чи BMW їм ще далеко».
Але чи справді ці звуки говорять щось про якість? Коли Jaguar на власному сайті вказує, що вони змоделювали звук виїзду підставки для чашок, наслідуючи клацання старомодних коробочок для сигарет, чи має це нам говорити про щось окрім думки їхніх дизайнерів про наші естетичні звукові уподобання?
– Якщо сьогодні ви затраснете дверцята Peugeot, звук буде набагато приємнішим, ніж раніше, – каже Гауґ. – І це не стосується матеріалу виготовлення дверцят, хай вони хоч із дуба. Можливо, тепер виробництво таких дверцят дешевше, а через два роки вони можуть поламатися, суть не в цьому. Йдеться просто про звук, дорогий звук.
Деякі покупці автомобілів можуть фіксувати певні звуки несвідомо, вони помічають деталі і відкладають їх десь у таємних частинах мозку. Інші цілком свідомо прислухаються та оцінюють. Логіка така сама: ми віримо, що правда про якість об’єкта лежить за фасадом і криється в деталях. Але в дизайні автомобілів територія поза фронтовою лінією є ареною для гонки озброєнь, боротьбою спецслужб холодної війни. Фальшиві показники якості заховані саме там, де їх шукають. І ці показники не так вказують на якість, як свідчать про естетику. Хоча тут, як і в багатьох інших сферах, правду важко розпізнати: пошук істини завертає в геть в інший бік, коли сигнал настільки відірваний від сутності. Одразу стає важко говорити про справжнє та фальшиве. Ну гаразд, науково-фантастичний звук авто Fisker є штучним, але чи справді він намагається когось обманути? І навіть якщо так, чи став би він від цього гіршим?
Хоча сучасні автомобільні технології із застосуванням антиблокувальної системи та гідропідсилювача керма все більше відводять нас від справжнього досвіду водіння авто, який можна було отримати раніше, складається враження, що автодизайн не спішить забігати далеко вперед, а, навпаки, прагне відтворити втрачений зв’язок із давнішим механічним часом. За словами Карла Ейріка Гауґа, сучасні світлодіодні технології мають новий підхід до створення фар автомобілів, наприклад, тепер вони можуть бути у вигляді тонкої смужки, але дизайнери все ж віддають перевагу класичному «обличчю» автомобіля з двома широкими фарами-очима та схожим на рот радіатором. Художники-анімаційники завжди любили використовувати ці людиноподібні атрибути, аби оживити мультиплікаційні автомобілі, але, здається, звичайні автомобілі на вулиці ми можемо олюднювати самі. Ян Ландвер дослідив нашу соціальну реакцію на автомобільні «обличчя». Відстежуючи рухи очей, він виявив, що ми уникаємо прямого «зорового контакту» з автомобілями, що здається логічним, оскільки автомобілі нагадують домінантних хижаків у нашому середовищі. Але відводимо очі не у всіх випадках – добрі автомобільні очі лякають нас не так сильно, як злі – а це ознака того, що ми інтерпретуємо дизайн авто як емоційний стан людини. Було проведено ряд досліджень емоційного вираження зовнішності автомобілів та попиту на їх покупку, проте донедавна результати однозначного зв’язку не виявили. Одні дослідження показували, що покупці віддають перевагу автомобілям, у яких краї радіаторних решіток спрямовані вгору на загинах, нагадуючи таким чином дружелюбні усмішки. Інші знайшли докази: що агресивніший дизайн автомобіля, то привабливіший він для покупців. То що краще – добрі чи злі авто?