— М-м-м… А с кєм я разговаріваю?

— Це з телекомпанії «Рандеву». Місто Гременець, Наддніпрянщина. На борту «Форуму» має знаходитись наш журналіст.

— М-м-м… Пісатєль? Что-то слишал такоє. А в чьом дєло?

— Розумієте, ми не можемо з ним зв’язатися. Чи не можна це зробити якимись вашими каналами?

— М-м-м… Я такіє вопроси не рєшаю. Позвонітє завтра, послє обєда. Я спрошу.

— Ох, вибачте… Це дружина його. Мені терміново з ним потрібно зв’язатися.

— М-м-м… Что ж ето за муж такой журналіст, у которого связі нєт?

— Та в нього є мобілка, але він чомусь не відповідає.

— М-м-м… Да ви что?! А ви случайно горшкі не побілі? А то, знаєте, бивают случаі. Так ми не ЗАГС.

— Дорогенький, мені терміново з ним переговорити потрібно! — аж заблагала Лариса.

— М-м-м… К сожалєнію, сейчас нічєм не могу помочь. Звонітє завтра. І єщьо. Ізвінітє, конєчно, но я вас очєнь попрошу, ви б говорілі чєловєчєскім язиком, а то общаться затруднітєльно.

Ах, ти!.. Знову, як ото нещодавно в кабінеті Неймана, задихнулась від обурення Лариса, але в слухавці вже чулися сигнали припинення зв’язку. Мукало!.. Писок чавунний!.. Ну, постривай!.. Оленка, однокласниця, здається в Києві, в Мінтрансі, працює. Треба б з’ясувати телефони начальства цього грьобаного «Украферу». Котрі на сайті не вивішуються. Де ж в мене Оленчин номер був?..

Тобі не можна хвилюватися… тобі не можна хвилюватись… не можна…

«Все не так!..» — загаласував мобільник і Ларису аж тіпнуло. Зовсім ні к бісам нерви стали.

— Слухаю, — навіть не подивившись на дисплей, притиснула вона апарат до вуха.

— Доброго дня, Ларисо Леонідівно, — прохолодною течією полинув анонімно-гладенький голос. — Щось ви схвильовані… Не треба б вам хвилюватися, не треба. Повірте, що усе буде добре.

Лариса наїжачилась, хотіла було відповісти швидко й різко, але зненацька, несподівано навіть для самої себе, схлипнула:

— Чому ж це ви так вважаєте?

— Досвід, Ларисо Леонідівно. Багаторічний досвід, дуже великий. Бо якщо за ці роки світ і досі не перекинувся, не пішов шкереберть, значить оте «добре» таки не лише врівноважує погане, а й набагато його переважує. Закон фізики, Ларисо Леонідівно. Проста механіка.

— Це у вас проста механіка. Це у вас не переважує. А в мене навпаки, — трохи вередливо пожалілась Лариса. — З чоловіком он посварилась, з начальством. Чоловік розмовляти не хоче, начальство, мабуть, скоро з роботи вижене. А тут ще чутки брудні…