— Припини, Варю, їй-бо! І без тебе нудить.

— Добре, добре… Слухай-но, Машо, а чи немає в тебе бажання зустрітися, посидіти ладком? Про вежу побалакати?

Останнім часом для Неймана це було найболючіше питання. Клята Варка затіяла будівництво телевежі в Гременці, мріяла повісити на неї стільниковий зв’язок і в разі успіху цього проекту монополізму Михайла Ісаковича величезна жаба величезної зеленої цицьки давала. Ну, с монополізмом, хрін з ним. Грошей шкода. Тут жаба крупніша буде.

— А чого балакати? — буркнув Нейман. — Будівництво в тебе он повним ходом іде.

— Так у світі неспокійно. Економіку трусить. В цій ситуації, Машо, не завадить один одному допомагати взаємовигідно, якісь точки дотику шукати.

В голові Михайла Ісаковича начебто клацнуло щось і, набираючи обертів, шестерні якісь закрутилися, застрибали, завищали, долучаючи до свого руху нові й нові коліщатка.

— Точки, це так. Я тобі давно казав, що в нас з точок більше, ніж крапок. Але, Варю, в тебе завжди на одну мою — три власних знаходиться. — Покахикав легенько і спитав: — Чогось захочеш, мабуть? Не підйомного.

— Ну, так давай при зустрічі усі підйоми й обговоримо. Подалі від очей журналюг твоїх. Скажімо, годині о восьмій в «Козацькій заставі». Там такі пампушки! Та й смаженина — пальчики оближеш! А картоплю з маком пробував?..

— Досить, досить… Н-ну, що ж… Давай. Я в цей час як раз вільний.

— От і добре. Ну, до зустрічі… Ой, постривай, постривай!

— Чого ще?

— Слухай, Машо, там Грєбньов покійний — царство йому небесне! — сюжет готував про книгарню. Ну, ти знаєш яку.

— Знаю. Радився зі мною. По новинах пройшло.

— Пройшло… Але мені передали, що він ще й окрему передачу з цього приводу готував. Бо проблема ж!.. Ти ж сам зіштовхувався. Та й громадськість он вже розбурхали.

— Проїжджав я тільки-но повз цієї громадськості, — скривився Нейман. — Галасує.

— От-от… Треба б громадську думку заспокоїти. І тут матеріал Грєбньова…

— Варю, я, на відміну від тебе, усе своє життя бізнес чесно робив. — В слухавці коротко реготнуло. — Ну, намагався робити. А коли «Рандеву» придбав, то взяв це за принцип, якщо ти розумієш, про що йдеться. Я, Варю, генеральний директор. В мене менеджмент, фінанси, реклама, інженерні мережі. З головою вистачає. Я, Варю, в редакційну політику не втручаюсь. Тобто, телефонуй до головного редактора, вирішуй з нею.

— Ой, Машо, ти насамперед власник, господар, а не генеральний. І не запевнюй мене, що якщо ти своїй головній про щось не натякнеш, то вона не зрозуміє.

— Варю, повторюю: телефонуй до Яременко. Як вона вирішить, так і буле. Я погоджусь з будь-яким її рішенням.

— Звісно, погодишся. Для тебе ж Яременко твоя — цар і Бог. А ти не думаєш, що вона за спиною твоєю свої справи прокручує? Є тут в мене певна інформація.