— Та-а-ак… Помилка, кажеш?.. Матеріал, кажеш застарів… Але ж, наскільки я зрозумів, там більше не про архітектуру йдеться, а про невиконання рішень суду. Тобто, про неповагу до судової гілки влади. Може, запустимо?

— Михайле Ісаковичу, та над нами увесь Гременець реготатиме!

— Не реготатиме. Ти ж фаховий журналіст, Ларисо! Давай проблему з різних точок зору висвітлимо. Одну покажемо, потім — отой сюжет про сьогоднішнє пікетування. І всім добре буде.

— Мені не буде. Знудить мене, — затято зблиснула очима Яременко.

— Ах, які ми делікатні, — почав заводитись Нейман. — Ну, просто інститут шляхетних дівиць, блін. А цим інституткам фіглі-міглі з шурами-мурами на робочому місці розводити, ніде не нудить? — поцікавився і згадав лисячу мордочку Емми.

Почервонів. Яременко зблідла.

— Які такі фіглі-міглі? — спитала ледь чутно. — Які шури-мури?

— Не розуміють вони! Дурненькими вони прикидаються! — розходився вже на повну котушку Нейман, за підвищеним голосом намагаючись приховати власну збентеженість. — Та про ваш роман з Грєбньовим покійним вже все «Рандеву» язиками плескає! Не розуміє вона, блін!..

Редакторка підхопилась зі стільця:

— Та як ви… ти… як ти смієш, Машко!.. Ти… ти…

Не знайшла слів, рвучко розвернулася на місці й кинулась до дверей.

— Дисципліни немає! Бордель тут розвели! — бушував позаду Нейман. — Я ще розберуся, чому матеріали притримують!.. Щоб стрічку відшукали й ефір узгодили!.. А то… В робочий час… По банках…

Лариса так грюкнула дверима, що, здається, міст Грюківський здригнувся. На свій поверх злітала по східцях ошалілим вихором, ховаючи обличчя й до болю закушуючи губу. Увірвалася до кабінету, зачинилася й лише тут дала волю сльозам. Давно вона так не плакала. Навіть згадати не могла, коли. І вже точно не опісля того, як знову з Романом зійшлася.

«Громко! Ну, що ж ти робиш, Громко! — знову й знову тремтячими пальцями тицяла кнопку виклику Лариса. — Відкликнися! Мені погано, Громко, дуже погано! Не сердься на мене, Громко!..»

«Поза зоною досяжності… поза зоною… поза зоною…» — зморено відкликалася мобілка.

Стоп! Треба брати себе в руки! Тобі не можна хвилюватися… тобі не можна хвилюватись… тобі не можна… Ох, ну й мармиза! Ніс червоний, губи розмазюкані, тіні потекли. Звісно, що ніхто відкликатися не хоче…

Хвилин за десять, ще шмигаючи носом, Лариса сіла за ноутбук. Увійшла до Інтернету і, трохи помарудившись, знайшла сайт судноплавної компанії «Украфер». Так… Перевезення… Стивідорні послуги… Крюїнгова агенція… Господи, що це таке?!.. Адреса-Одеса… Ні, Іллічівськ… Це ж треба!.. Телефони…

— Доброго дня. Це судноплавна компанія «Украфер»?

— М-м-м… Да.

— Скажіть, будь ласка, суховантаж «Форум» є вашим судном?