— Ти натяками з бабусею своєю розмовляй. Як є що казати — кажи, а ні, так… Так до вечора.

— Ну, гаразд, гаразд, — голос в слухавці раптом став вкрадливим і чомусь трохи розгубленим. — Тут така справа… Тільки, Машо, поки що тільки між нами… Я й сама толком не розібралася. Ти ж знаєш, що перед смертю пожартував Грєбньов з міліцією?

— Та розповідали.

— От-от… Так він не лише з міліцією жартувати здумав.

— Це ти про що?

— Ти ж Негоду мого знаєш?

— Та хто його не знає?!

І дійсно, Артур Негода був особою доволі відомою в Гременці ще з часів перебудови. Власник спортивного клубу, що зростали тоді, мов гриби, він зі своїми хлопцями став у нагоді багатьом бізнесменам-початківцям. Напрацював зв’язки, вдало уникнув буцегарні, постатечнішав і зараз працював начальником охорони. В структурах співрозмовниці.

— Ти ж згодний, що на жарти розводити його дещо небезпечно?

— Та вже ж.

— Так от. Телефонують оце йому нещодавно від мого, розумієш, імені та й наказують терміново трохи полякати такого собі Васька Грєбньова. Мовляв, зараз він в ментурі, нас здає. На радість конкурентам — ну, ти знаєш про кого я, — яким оте місце під книгарнею дуже вже віддавати не хочеться. Бо ж ділянка — майже в центрі міста. Ну, Артур — хлопчик гарний, але ж розуму — кіт наплакав. Але моторний. Хапає пістоля свого з гумовими кулями — слава Богу, що не іншого! — та й на млі ока до управління. Навіть напряму зі мною не зв’язався. А там ще й дійсно, Васько щось тре. Ну й полякав.

— Постривай, постривай! — дійшло до Неймана. — Тобто, це він?!..

— Отож, — зітхнула слухавка. — Я, як взнала, йому по перше число всипала, але що зроблене, те зроблене. Та й не це головне… Інше цікаве. Знаєш, з якого телефону йому телефонували?

— З якого? — спитав Нейман, відчуваючи, що зараз почує щось дуже неприємне.

— А з самого ж Васька Грєбньова! Відчуваєш? Виходить, що хлопець самого себе під кулі підставив.

— Дурня якась!

— І дійсно дурня. Якщо він сам телефонував. Втім, що заважає людині, яка в добрих стосунках з Грєбньовим, позичити в нього мобілку та й зробити виклик, вигідний… Ну, сам розумієш, не мені.

Перед очима Михайла Ісаковича постало видовжене обличчя Шестуна і згадалися усі його натяки.

— Тож, Машо, ти там розберись, хто з ким працює і чиї накази виконує. Я на всяк випадок теж кого потрібно частково поінформувала, тож не дивуйся, якщо Яременко твою трохи по органах потягають.

Нейман роздратовано кинув мобілку поряд із собою. Гременець докірливо вимахував услід «мерседесу» гіллям каштанів. Здіймався вітер.