Невеличкий жвавий комісар Клуте чудово пасував до мініатюрного поліцейського «фіата». Коли б на посаду районного комісара підбирали в залежності від того, хто зможе вміститися в «фіаті», то Клуте, мабуть, не мав би жодного конкурента.

Поліцейський «фіат» непоказний на вигляд, але в нього потужний мотор, що дуже важливо, коли тобі треба за кимось гнатися.

Поки що гнатися ні за ким Клуте не доводилось. Гонки часто показували по телебаченню в так званих детективних фільмах. Якщо вірити цим фільмам, то поліція тільки й робить, що ганяється на автомобілях за злочинцями. Недавно Клаус дивився такий фільм. Яких тільки гонок там не було: і на конях, і на вертольотах, і на глісерах, і, звичайно ж, на автомобілях. І хоча життя та робота поліцейського комісара були зовсім не схожими на те, що показували в кіно, Клуте любив дивитися такі фільми. Вони давали йому якийсь душевний заряд, і на свою службу він дивився тоді ніби збоку й оцінював її по-новому.

До того ж Клуте був честолюбний і наполегливий. Тому навіть тоді, коли його начальник, радник юстиції Фрайбергер, порадив залишити справу Кемпки, підкресливши, що це просто нещасний випадок, комісар нишком продовжував ткати павутину. Він встановив, що Шрот, який заперечував знайомство з Розенкранцом, двічі дзвонив колишньому гауляйтеру: перший раз за три дні до загибелі Кемпки, другий — через день після історії з Мірбахом і Факом.

Сумніву не було, Розенкранц і Шрот знали один одного, але приховували це. У всякому разі, приховував Шрот.

На березі озера Клуте знайшов порожню гільзу від патрона. Вона закотилась під оголений корінь старої сосни. Отже, треба було думати, що вночі той, хто збирав гільзи, щоб не залишити слідів, міг її не побачити. Комісар дізнався, що рушниця такого калібру є у Шрота.

Необхідно було також встановити, хто приїжджав до лісника на машині, маслянисті сліди від якої він тоді помітив на асфальтовій стежці біля гаража.

Схоже, що Розенкранц був не останнім гвинтиком у цій справі. Настає час зустрітися з ним.

На перевалі Клуте зупинив свій обдряпаний з правого боку «фіат» і зайшов до маленького ресторанчика з відкритою верандою.

При виконанні службових обов"язків він не дозволяв собі випити навіть пива, хоча дуже любив гіркувате «королівське», дортмундське пиво. Клуте замовив омлет і пляшку кока-коли.

Наближався полудень. Нестерпно припікало сонце. До самого ресторанчика підступав луг, густа соковита трава якого вабила свіжою прохолодою. Клуте не стримався, йому хотілося хоча б чверть годинки покачатися ось на цій траві і заодно ще раз продумати свою розмову з Розенкранцом.

Батьки комісара були селянами, і тому, мабуть, його так хвилювали запахи землі. Він жадібно вдихав солодкі пахощі гнилого торішнього листя, ледве вловимий аромат великих червоних маків і запах землі, яка чомусь пахла сиром і тютюном.

Старі часто писали йому, кликали знову в село, але він завжди відповідав їм відмовою. Тепер, коли він отримав самостійну цікаву роботу в поліції, не могло бути й мови про повернення до селянської праці.

В поліції була не лише робота, а й влада над людьми. Клуте завжди цього не вистачало. В школі через малий зріст він був одним із тих, ким, як правило, попихають сильніші хлопці. З дівчатами теж не таланило. Йому подобались високі. А варто було разок-другий пройтись із такою дівчиною, як вона спочатку взувала туфлі без підборів, а потім і зовсім не приходила на побачення. Все це породжувало в ньому почуття неповноцінності, і він дуже мучився. Йому завжди здавалося, що, як тільки він здобуде владу над іншими людьми, — позбудеться цього відчуття.

Якоюсь мірою це збулося. Варто було йому одягнутися в поліцейську форму, і до нього почали ставитись зовсім інакше: з повагою, несміливо, з острахом — як завгодно, тільки не так, як раніше. Ну ось хоча б цей Шрот… Нечуваний нахаба! А коли він побачив гільзу від патрона в комісарових руках, всю його пиху як рукою зняло. Що ж, коли справа піде так і далі, він примусить поважати себе, а може, і боятися навіть таких, як Фрайбергер. Був тут, звичайно, риск зламати шию, але був і шанс відзначитись, зробити кар"єру. Якщо в нього будуть незаперечні докази, то і Фрайбергер нічого з ним не зробить.

Те, що на його боці були Мірбах і Фак, відомі журналісти, додавало йому сили.

Візит до Розенкранца мусив би прояснити, чи справді колишній гауляйтер зв"язаний з Фрайбергером?

Фрайбергер ніби не служив у гестапо в часи третього рейху, а був у карній поліції. Але між гауляйтером Зальцбурга і обер-комісаром карної поліції могли бути різні зв"язки. А коли це так, то Фрайбергеру, всемогутньому Фрайбергеру, який ще рік тому, мабуть, нічого і не чув про Клуте, доведеться поступитись…