Елізабет була на кухні. Вона, виявляється, мала надзвичайну здатність червоніти. Але густий рум"янець на щоках не заважав їй досить грубо заявити, що вона ні перед ким не звітує про своє особисте життя.
Клуте довелось тільки вибачитись.
Уже в машині, їдучи додому, комісар підсумував наслідки поїздки. Можливо, йому повезло. Не може бути, щоб усе так співпало: і сигарети «Бельведер», а головне — масляниста пляма від машини. Здається, він натрапив на незнайомого, який приїжджав на Грюнзее. Мабуть, він же приїжджав і до Шрота перед нападом на журналістів. Клуте ще не знав, як зветься цей чоловік, але добре запам"ятав номер його машини. А по ньому неважко буде встановити і її власника. Єдине, щоправда, номер може бути фальшивий. Тоді доведеться допитати Елізабет, і вже цього разу вона нікуди не дінеться і відповість, чому її коханець їздить на машині з фальшивими номерами і хто він.
Розділ десятий
Фак ніколи не бачив Мірбаха таким пригніченим.
— Що трапилось, Йоганне? — кинувся він до нього, не вітаючись і не запрошуючи скинути мокрого плаща.
— Може, я спочатку роздягнуся? — запитав Мірбах.
— Звичайно, звичайно, пробач…
— Прошу, дай мені щось випити, — попросив Йоганн, і це теж було таким несхожим на нього.
— Але що з тобою?! Нещастя?!
Мірбах не квапився з відповіддю. Він випив чарочку бренді, закурив. Видно було, що йому важко говорити.
— Знаєш, я не буду писати цієї книжки, — нарешті вимовив він.
— Якої книги?
Та Максиміліан одразу збагнув, про що йдеться.
— Ти жартуєш, — мимоволі підвищив він голос.
Справді, хіба це не жарти? Адже сам Мірбах розпочав цю війну. В нього вже двічі стріляли і надсилали листи з погрозами, і все це не тільки не зупинило його, але викликало ще більшу злість та бажання працювати… Що ж могло зламати його?
— Розкажи мені все до ладу, — попросив Фак, намагаючись стримувати себе.
Те, що він почув від Йоганна, ще вчора могло б здатися для нього неймовірним.
Після того, як вороги Мірбаха, використавши всі засоби, від підкупу до погрози, не змусили його замовкнути, вони тиждень тому викрали його шестирічного сина. Не встиг Йоганн заявити в поліцію, як задзвонив телефонний дзвінок, і якийсь чоловік хриплявим, мабуть, зміненим голосом заявив, якщо Мірбах зараз же не пообіцяє, не поклянеться, що не буде більше друкувати своїх брудних статейок про шановних людей Німеччини і не перестане бути іудою, який продає свою батьківщину і червоним, вони вб"ють його сина.
Це було так несподівано і так жахливо. Йоганн не сумнівався, що вбивці здійснять свою погрозу і що їхній садистський витончений розум знайшов саме те, що може змусити його мовчати. Вони не давали йому навіть часу подумати і вимагали негайної відповіді.