Книги

Жовте коло

22
18
20
22
24
26
28
30

Зікс Франц-Альфред, народження 1909 року, член НСДАП, бригадефюрер СС, начальник відділу культурної політики міністерства закордонних справ. Цей відділ переправляв за кордон національні цінності. В 1946 році Зікс був засуджений американським військовим трибуналом як воєнний злочинець до двадцяти років тюремного, ув"язнення. Звільнений достроково. Живе в Крессбронні.

Фак пробіг очима по списку далі. Його цікавило, чи є в цьому списку ті, що живуть в Австрії зараз… Ось…

Шмідт Роберт, професор, народження 1904 року, член НСДАП, штандартенфюрер СС, керівник економічного відділу управління, з середини 1944 року радник Кальтенбруннера з економічних питань, живе в Відні, Терезіенгассе, 17. До останньою часу був директором машино- і вагонобудівної компанії «Зімерінг-Грац-Паукер АГ» в Австрії.

Розенкранц Еріх. Народження 1900 року, групенфюрер СС. Гауляйтер Верхньої Австрії. В 1945 році керував затопленням ящиків із секретними документами і фальшивими грішми на Грюнзее. Мешкає у Цель-ам-Зее…

Про Розенкранца в рукописі Мірбаха Фак знайшов кілька окремих виписок.

Ці виписки, цитати із промов Розенкранца, прекрасно лягали в книгу з назвою «Дволикий Янус».

21 серпня 1944 року Розенкранц у промові «До солдатських матерів» говорив: «Вам випало щастя бути сучасниками Адольфа Гітлера. Фюрер краще за всіх знає, далі за всіх бачить, яким шляхом належить іти німецькому народові в досягненні високої мети. Ви і ваші діти повинні всіма силами сприяти виконанню історичної місії, накресленої Адольфом Гітлером».

Сам Розенкранц не шкодував сил, щоб якомога краще «сприяти виконанню цієї великої місії». У 1939 році в «Кенігсберге альгемайне цайтунг» він писав:

«Південна Пруссія завжди приділяла велику увагу польській небезпеці. Безперечним успіхом Німеччини є онімечення польських земель. За кілька років нашого перебування в повіті Штум кількість дітей у польських школах скоротилася більше ніж удвоє. Ці цифри свідчать самі за себе. Той, хто втрачає молодь, той втрачає майбутнє…»

У 1943 році, повернувшись із поїздки по окупованих районах Росії, Розенкранц публічно заявив: «Слов"янами може правити тільки тверда рука. Той, хто вірить, що може домогтися чогось від слов"ян м"яким ставленням, глибоко помиляється. Такі погляди можуть формуватися не в націонал-соціалістській німецькій робітничій партії, а в якихось інтелігентських клубах. Треба завжди пам"ятати, що в минулому намагання білих людей ставитись з довірою до туземців завжди кінчалось тим, що останні платили їм за це зрадою…»

«В цих словах увесь Розенкранц, справжній», — подумав Фак. Він згадав свою першу зустріч з Розенкранцом, його розповідь, лицемірну і брехливу.

Послухати його і йому подібних, то вони тільки те й робили, що вболівали за благо німецького народу. Саме для того вони захопили Австрію, його Австрію?

…Максиміліан підвівся, розправив плечі, бо затерпли лопатки. Крізь напівспущені штори просочувався сірий світанок. Фак підійшов до бара. Налив вина і випив. Потім розсунув штори і відчинив вікно.

Місто що спало. Як спав і він того ранку, коли до його передмістя підходили чужі танки. І хоча Максиміліан знав, що цього ранку, в цю саму хвилину місту, яке він так любить, нічого поки що не загрожує, відчуття тривоги все більше і більше огортало його.

Розділ одинадцятий

Пітер Гарвей жив у скромному номері готелю «Діана», що поряд з новим Римським вокзалом.

Із вікна його номера добре було видно розкішний готель «Метрополь» на другому боці вулиці. Там, в одній з кімнат, за столиком сиділи Клаус Клінген і полковник у відставці, колишній співробітник СІФАР[14], а нині редактор ультраправої газети — Фачіно Кане.

Мікрофон скерованої дії працював відмінно, не те що в Парижі. Кожне слово було добре чути, і кожне слово чітко записувалось на плівку портативного магнітофона.

Гарвей майже не вслухався в те, про що говорили Клінген і Кане. Тут він не сподівався почути щось цікаве.

Він стояв біля вікна і роздивлявся перехожих — з Римом було пов"язано немало спогадів.