— А ви впевнені, що молоді це сподобається?

— Зовсім ні. В тому й річ. Подивишся на хлопця — хлопець як хлопець: біцепси, зріст… Як такому підійшла б військова форма, а він день і ніч скніє над книжками, зір псує або шнапс дудлить. А щоб уболівати за фатерлянд… Цього нема. Не думайте, звичайно, що я не вірю в нашу молодь. Серед них є здорові сили, але громадська думка, що формується журналістами, наскрізь протрухла.

— Що ви маєте на увазі конкретно?

— Ну, всі ці відозви за мир. Відверто кажучи, мені набридли розмови про громадян у військовій формі. Пробачте, а ви були солдатом?

— Я був нагороджений Рицарським хрестом…

— Я теж був на фронті, — шанобливо продовжував Келлер. — І був двічі поранений. Перший раз — на Східному фронті, другий — у Африці. — Помовчавши, він додав: — Я написав книгу і хотів би надрукувати її.

— Це книга про Африку?

— Так.

— І що ж ви там описали?

— О, багато дечого, дуже багато… Як ми там жили і як боролись…

— Це цікаво.

— Коли б не було нас в Африці, хіба могла б довго існувати західна цивілізація? — піднесено промовив Келлер.

— Ви такого значення надаєте Африці?

— Справа не лише в ній. Африка — один із форпостів вільного світу. Я маю на увазі і В"єтнам, і Близький Схід, і Латинську Америку. Скрізь, де комуністи висовують свої ослячі вуха. Дорогенька, мені ще подвійний! — гукнув Келлер Стеллі, що пробігала повз них. — Ох, пане Клінген, нема жінок, кращих від німкень, — проводжаючи поглядом барменшу, сказав капітан.

— Кажуть, що в Африці теж трапляються гарненькі.

— О, звичайно, але хіба зрівняєш… Два роки тому я був у Франції. Взяв відпустку, гроші, сів на літак і за кілька годин опинився в Парижі. Всі бари на майдані Пігаль обійшов. Усяких жінок бачив. Але ні. Немає кращих за німкень!.. Та-а-к, — мрійно протягнув він і підняв чарку: — За ваше здоров"я!

Келлер надпив із чарки.

— Я хотів було спробувати щастя в кіно, — продовжував він. — «Але Австрія вся погрузла в пацифізмі. Я був у видавництві Дорнбергера та Гейстормайєра і скрізь чув тільки одне слово: «Мир! Мир!» Цими слівцями завжди прикриваються боягузи. Коли треба стріляти, вони починають розпускати нюні, щось базікати про мир. Ніякого миру нема. Є ми і вони!.. Або ми — їх, або вони — нас! Але я волію, щоб ми — їх… І тому мене просто казять ці розмови про мир.

— Отже, вам в кіно не поталанило. Це був теж фільм про Африку? — трохи згодом запитав Клаус.

— Так, я написав сценарій. За своєю книжкою. Правдивий і мужній. Адже Африка — це не тільки апельсини та банани. Я так казав своїм солдатам: «Солдати свободи! Ми тут не для того, щоб тільки жерти і… Пам"ятайте! Ми захищаємо західну цивілізацію. Брати по зброї! Америка з нами, з Америкою нам і сам дідько не страшний!..» І ось у такому дусі. На хлопців це дуже здорово впливало…