— Дякую за комплімент, пане…

— Клуте, з вашого дозволу, комісар Клуте, — підкреслив прибулець.

— Що ж цього разу привело вас до мене, пане комісар?

— Те ж саме, пане Розенкранц.

— Те саме? — Розенкранц здивовано підняв білясті брови.

— Є нові факти, які я хотів би уточнити.

— Наприклад?

— Чи знаєте ви лісника Еберхарда Шрота?

— Лісника?

— Так.

— Трохи знаю.

— Пробачте, що значить «трохи»?

— Коли я був гауляйтером, декілька разів полював у тих місцях.

— А зараз ви підтримуєте з ним зв"язок?

— Ну, що значить «зв"язок»?.. Якось заїжджав… Розмовляв по телефону.

— По телефону?

— А що тут дивного?

— Ну… ви — і Шрот…

— Я ж пояснив вам, що хотів відпочити в тих місцях, а Шрот прекрасно знає район Грюнзее, Бадльзее, та й взагалі всю околицю…

— А чи не могли б ви мені пояснити, чому Шрот заперечує знайомство з вами?