Від землі все ж таки тягло вологою, і довго лежати на ній не слід було. Клуте піднявся і попрямував до «фіата», що приткнувся радіатором до рекламного щитка фірми ЕССО. На щиті був зображений тигр, і внизу напис: «Заправте машину нашим бензином — і вам здаватиметься, що в ваш бензобак посадили тигра…»
Відпустивши гальма, Клуте зачекав, поки «фіат», скочуючись по схилу, не розженеться, і тільки тоді ввімкнув швидкість, щоб завести мотор.
Коли комісар під"їхав до будинку колишнього гауляйтера, побачив у дворі «опеля». У Розенкранца був «мерседес». Отже, до нього хтось приїхав.
Клуте зупинив свою машину, виліз із кабіни і вже подався до будинку, коли раптом побачив під машиною гостя маслянисту пляму. Комісар обійшов навколо «опеля» і виявив, що масло витікає із запасного бака, вмонтованого поряд з бензиновим. Та ось і власник машини. Він був у чорному піджаку і чорному капелюсі. Хода його була швидкою і рішучою.
Клуте уважно подивився на нього.
— Скажіть, пан Розенкранц вдома? — запитав комісар.
— Здасться, вдома, але напевно не можу знати.
Клуте витягнув пачку сигарет. Вона була порожня.
Комісар зім"яв її і, шукаючи очима місця, куди б можна було викинути, звернувся до чоловіка в чорному піджаку:
— Чи не знайдеться у вас сигарети?
Чоловік мовчки дістав пачку «Бельведера» і простягнув Клуте.
— Дякую вам, — сказав комісар, витяг одну сигарету і попрямував до будинку гауляйтера.
Двері йому відчинила економка.
— Я хотів би бачити пана Розенкранца.
— Як мені доповісти про вас? — запитала Елізабет і злегка почервоніла.
— Комісар поліції Клуте!
— Одну хвилинку, пане комісар. — Економка причинила двері, але не минуло й півхвилини, як вона знову стала на порозі і запросила: — Прошу вас, проходьте.
Розенкранц сидів у кріслі-гойдалці у вітальні. Відклавши газети на столик, він не кваплячись, з гідністю підвівся, даючи цим самим зрозуміти комісару, що він не той, хто схоплюється при першій появі молодшого офіцера.
— Здається, ми вже зустрічалися? — запитав колишній гауляйтер.
— У вас чудова пам"ять, пане Розенкранц.