Бремон зустрів їх біля трапа своєї баржі. Це був чоловік років сімдесяти, з круглою, як куля, голеною головою і м"ясистим носом.

На баржі, крім Бремона, нікого не було видно. Він провів Клауса і Маргарет до каюти, що слугувала йому за кабінет.

Меблі тут були досить скромні: письмовий стіл, дві книжкові шафи, маленький тапчан, на тумбочці радіотелефон, а на білій стіні велике жовте коло, що нагадувало сонце.

— Я чекаю гостей і радий буду познайомити вас з ними, але, поки їх немає, ми зможемо погомоніти, — запропонував Бремон.

Клаус познайомив його з Маргарет, і по очах старого було видно, що вона йому сподобалась. Сьогодні Маргарет була особливо привабливою в цій коротенькій зеленій сукні, застебнутій до шиї.

— Мені рекомендували вас найповажніші люди, і тому ви можете розраховувати на мене. Я теж хотів би розраховувати на вашу відвертість, — почав без передмов француз.

— Мосьє Бремон, я багато чув про чудову постановку роботи відділу реклами у вашому видавництві, — сказав Клаус по-німецьки, а Маргарет одразу ж зробила французький переклад.

— Якщо це питання вас так зацікавило, то завтра я пришлю свого директора, що очолює рекламне бюро, і він розкриє вам усі наші секрети, бо в мене таке правило: секрети існують для того, щоб зберігати їх від ворогів, а ви — мої друзі, — Бремон перейшов на англійську, даючи зрозуміти Клінгену, що хотів би обійтись без перекладачки.

— Дякую, мосьє Бремон, я неодмінно скористаюсь вашою люб"язністю, — відповів Клінген по-англійськи.

— Як вам Париж, мадемуазель? — звернувся Бремон до Маргарет по-німецьки.

— Париж ще більше помолодшав.

— Прекрасна відповідь. — І запитав Клінгена: — Як поживає мій друг Зейдліц?

— На здоров"я не скаржиться, енергійний, як завжди…

— Ви прямо з Німеччини?

— Ми були в Англії.

— Бачились там з Мослі?

— Ні, він був у від"їзді. Я зустрічався з Баркетом і Сміглі. Вони високо цінять вашу книгу «Європа під егідою об"єднаного прапора».