Знайти стоянку в Парижі стало дуже важко, і вибір готелю часто залежав від тою, чи можна десь поблизу залишити машину.

Тіснява на вулицях Парижа була неймовірна. Доводилось просто-таки продиратися крізь стадо ревучих автомобілів.

Клаус ніколи раніше не приїжджав у Париж на машині, і він тепер почувався кепсько: місто було велике, розташування вулиць як слід не знав, а залізний потік автомобілів, дорожня поліція, світлофори були невблаганними. Всі вони диктували водіям тільки одне: швидше, вперед!.. Тому Клінгену двічі довелось виїжджати на Великі Бульвари і лише за другим разом пощастило вибратись до повороту направо, до Фолі-Бержер, звідки було рукою подати до «Байярда».

У «Байярді» Клауса зустріли як свого. Йому було приємно, що господар готелю і портьє добре пам"ятали його не тільки в обличчя, а знали ім"я та прізвище.

Господар одразу ж поцікавився, чи треба пану Клінгену подвійний номер, чи два одинарних, і кинув оком на Маргарет. Як справжній француз, він не стримався, щоб не подарувати їй комплімент… Вона таки заслуговувала на це.

Хоча вони проробили тривалий шлях в автомобілі, Еллінг виглядала так, ніби щойно відійшла від туалетного столика. Її світле волосся було красиво причесане. Дорожній костюм — світло-синя спідниця і біла блуза з блакитним комірцем — ніби щойно випрасувані.

Клаус і Маргарет узяли ключі й розійшлись по своїх номерах, домовившись зустрітись за годину.

Всі ці дні Клінген уважно придивлявся до своєї секретарки. Розмови, які він тепер заводив з нею, все частіше виходили за межі службових справ.

У призначений час Клаус спустився в хол і вздрів Маргарет. Вона стояла біля вікна і роздивлялась когось на вулиці. Потім підійшла до дзеркальних дверей і, коли побачила в них відображення Клінгена, обернулася.

— Ви готові, Маргарет?

— Невже першого ж вечора в Парижі ви будете працювати? — запитала вона Клауса.

— В Лондоні, здається, у вас був інший настрій.

— Але ж це Париж! — Вона зробила наголос на останньому слові.

— Я бачу, ви любите Париж.

— А ви зустрічали людину, котра б не любила цього міста?

— Мабуть, ні.

— Париж — це свято. «Свято, яке завжди з тобою», — здається, так сказав Хемінгуей.

— Нам подобається Хемінгуей?

І тут Клінген подумав, що його запитання якісь надто одноманітні: «Ви любите?..», «Вам подобається?..»

— Не все… Французи ближчі моєму серцю… Франс, Моріак… навіть Мопассан.