— Чим же вас так приваблює Америка?

— Мені здається, що в цій країні є все: і частка Франції, і частинка Англії, і часточка Німеччини. Америка — це країна емігрантів, і кожна національність продовжує зберігати свої звичаї, смаки, нарешті, характери, плюс до цього ще й те, що ми і називаємо Америкою: перша в світі промисловість, чудові автомобілі, високий рівень життя…

— Я бував в Америці. Звичайно, все це там є, що ви говорите, але в житті воно виглядає не так романтично. Я все-таки віддаю перевагу не Америці, а старим європейським державам.

Катер обігнув острів. Зустрічний вітер дихав прохолодою і сповіщав про наближення вечора. Легені Парижа за день видихнули багато газів, і туманець, мов серпанок, вкутував Ейфелеву вежу.

— Колись самогубці кидались з Ейфелевої вежі, — сказала Маргарет. — Тепер вони обрали Тріумфальну арку.

— Угу, мені казали про це.

— Дурість, чи не так?

— Що дурість?

— Кінчати життя самогубством.

— А хіба ви не припускаєте, що бувають такі ситуації, коли життя стає нестерпним?

— Припускаю, але не для себе.

— Коли б вам загрожувало довічне ув"язнення, що б ви вибрали: в"язницю чи смерть?

— Все, що завгодно, але не смерть. Із в"язниці я б вибралась, із могили ще ніхто не вставав.

— Але коли б вам загрожували рабством, постійним приниженням, непосильною фізичною працею?..

— У рабів є господарі, і я б стала господарем.

— Та ви енергійна жінка, Маргарет.

— Це великий недолік?

— Ні. Чому ж? У всякому разі, ви цільна натура і мислите оригінально; мені буде дуже цікаво знати вашу думку про Бремона. Наскільки мені відомо, в оригінальності йому не відмовиш.

— Клод Бремон? Це — книговидавець?

— Ви чули про нього?